42-річний Петро Мельник із Чемера Кіптівської громади Чернігівського району сьогодні з повним правом може відзначати і День українського козацтва, і День захисників та захисниць, які святкуються щороку 1 жовтня. Адже цей колоритний на вигляд чоловік — підосавул козелецького козацтва й учасник антитерористичної операції на Сході України у 2014-2015 роках.
Енергетик
А професійне свято в Петра Миколайовича — День енергетика (22 грудня). Він із 2008 року працює в Чемерській мережній дільниці № 5 відокремленого підрозділу «Козелецький РЕМ» АТ «Чернігівобленерго».
— Піднявся по щаблях: із тракториста до електромонтера, потім — до майстра дільниці, на цій посаді з 2018-го.
За вагомі трудові здобутки і високий професіоналізм 2016 року Петро Мельник був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Його заслуг перед земляками та іншими мешканцями Чернігівщини не злічити, адже Петро Миколайович разом із колегами повертає світло в їхні домівки, у тому числі й після ворожих обстрілів.
Захисники і захисниця — троє з однієї родини
Довелось йому служити не лише на енергетичному, а й на справжньому фронті — під час АТО.
— У 2014-му я був призваний на службу. Учебку проходив у Гончарівському. Потім ми воювали в основному на Луганському напрямку: Весела Гора, Вергунський Роз’їзд та інші. У 2015-му я демобілізувався, — про службу багато не розказує. — Продовжив працювати тут. За день до повномасштабного вторгнення працював у Козельці. Оскільки після демобілізації перебував в оперативному резерві, мені прий-шло повідомлення з’явитись у військкомат. 24 лютого прокинувся — а вже війна. Я поїхав. Але прямо з військкомату мене забрали назад на роботу. Старший майстер подзвонив: «Розвертайся, поки що ти більше потрібен тут».
Під час бойових дій ми відновлювали електропостачання, потім працювали на відновленні в Количівці та в інших населених пунктах деокупованої Чернігівщини.
На захист України у 2022 році стали старша сестра Петра Миколайовича Наталія і її син Віктор Мухін.
— Вони пішли до військкомату зразу після мене. Та спершу про сестру я не знав, тільки про племінника. Коли вони під’їхали до мене попрощатися, я Вітю спитав: «Нащо ти йдеш, тебе ж поки що не мобілізують?» А він добровільно вирішив. Того ж вечора мені дзвонить мама: «Чому ти не сказав, що Наташа пішла служити?» Бо не знав же. Сестра сама захотіла піти разом із сином.
Йому було 26, він лише два роки після армії побув дома. До того служив у Нац-гвардії — строкову службу і два роки відбув за контрактом. У 2022-му племінник із побратимами захищали околиці Чернігова, згодом їх перевели в Попасну. Звідти Вітя не вийшов… Вважається зниклим безвісти з 5 травня 2022 року.
Через такий статус сина Наташі можна демобілізуватися, але вона не хоче. Сказала: буде до кінця. Їй 49. Має звання сержанта. Служить медиком. До цього працювала медсестрою в Козелецькій лікарні. Як і моя дружина Ліда.
Козак
— Дружина не просить Вас збрити вуса, зістригти чуба? — з важкої теми переходимо на легшу.
— Періодично буває. Але я їй говорю, що все це йде невід’ємно від голови, — сміється Петро Миколайович.
— А Ваш спосіб життя відповідає Вашому козацькому образу?
— Ви маєте на увазі, чи є в мене свій хутір? — усміхається. — Наша хата дійсно наче на окремому хуторі — на відшибі.
— Староста мені про Вас сказав: «У нього є вуса, шабля і жінка».
— Шаблі, на жаль, немає, а було б непогано, — знову сміється. — Вуса є. Дружина є. І коняка є. Попервах Мальвіна нас годувала: допомагала в обробітку городу, в заготівлі сіна. Зараз же вона на заслуженому відпочинку. Як говорить про неї Ліда: «Мальвіна в нас замість Хомки» (колись у дочки була морська свинка з такою кличкою). Дружина пропонує: «Може, давай Мальвіну продамо?» А я твердо кажу: «Ні! Вона своє відпрацювала, зараз хай відпочиває». Виходить, це вже член родини.
А щодо мого образу, то він став таким наприкінці 2013-го чи на початку 2014 року (ще до окупації Криму). У той період роботи навалилося чимало, не було коли толком підстригтися, а волосся відросло чимале. І борода теж. Тут у нас працював тракторист (він зараз служить), якось на роботі прошу його: «Підстрижеш мене?» Каже: «Підстрижу». І жартома питає: «А давай тобі зробимо чуба козацького?» Я підтримав ідею: «Звісно давай!» Він вистриг мені чуба, я підправив бороду — і все, відтоді так і ходжу. Сережку мені почепили хлопці в армії, ще в Гончарівському. Звідти нас повезли на завдання (ми займалися охороною під Ніжином). Там був один полковник, вишикував нас, щоб познайомитися з усіма. Дійшов до мене: «А що це в тебе таке? Чому такий вигляд? Ану давай відійдемо вбік». Ми відійшли, він питає: «Це ти по приколу, повидєлуватись?» Я кажу: «Ні, це вираження мого душевного стану». «Я зрозумів. А в мене є своє козацтво», — сказав він. Навіть запрошував мене переїхати до них на Полтавщину, звідки він родом. Але я відмовився, мені й тут добре.
Петро Миколайович живе в Чемері, а родом із села Надинівка цієї ж Кіптівської громади. До речі, він є депутатом Кіптівської сільської ради.
Над позивним Петра Мельника побратими довго не думали — Козаком і нарекли.
— Я — підосавул (десятник) козелецького козацтва. Його створили на базі козелецького мисливського господарства. У нас є осавул (сотник) — Анатолій Патрик. Оскільки він мисливець, як і я, мене запросили прий-няти присягу козака. Раніше, до повномасштабки, ми збиралися разом на різні заходи. Зараз, на жаль, не до цього.
Вітаємо ж Петра Миколайовича з Днем українського козацтва, а також його із сестрою Наталією та всіх оборонців України — із Днем захисників та захисниць! Дякуємо за ваш щоденний подвиг! Нехай кожного й кожну з вас бережуть усі вищі сили!
Аліна КОВАЛЬОВА,
с. Чемер на Козелеччині.
Фото з альбому Петра Мельника
