— Я тут і директор, і єгер, і різноробочий, — усміхається Віталій Набільський, директор ТОВ «Спеціалізоване мисливське підприємство “Моровське”», що знаходиться на території села Отрохи на Козелеччині. — Але цю роботу щиро люблю, тому що моя душа з дитинства належить лісу.
Раніше територія «Моровського» входила до великого ТОВ «Міжрічинське», яке розтягувалося на 102,5 тисячі гектарів і займалося веденням мисливського господарства. У 2009 році «Міжрічинське» реорганізували, розділивши на сім окремих підприємств. «Моровське» — найвідоміше з них, адже тут вирощують, утримують і частково випускають у дику природу благородних оленів. А ще у вольєрі-розпліднику «Моровського» живуть плямисті олені, європейські лані, муфлони, коні Пржевальського, шотландські корови та індійські буйволи, які благополучно адаптувалися до місцевих умов.
— Взагалі територія «Моровського» невелика — всього 8,2 тисячі гектарів. У 2009-му, коли його відділили від «Міжрічинського», тут почалося справжнє будівництво — в лісі масово облаштовувались підгодівельні майданчики (спеціальні території, де єгері розкладають корм для диких тварин у холодний або несприятливий період року. — Авт.).
У 2011-му ми збудували вольєр для перетримки тварин. Його територія складає 334,4 гектара. По периметру він відгороджений від дикого лісу сіткою. А у 2012 році в цей вольєр почали завозити благородних оленів. До цього в наших лісах вони фактично не водилися. Тут, у вольєрі, виводилася малеча, яку частково і випускали в дику природу.
Потім потроху у вольєр додалися плямисті олені та європейські лані. Згодом завезли коней Пржевальського — двох самців і трьох самичок, ось тільки живуть вони тут уже близько десяти років, а потомства й досі немає. Та цьому є пояснення. Сюди їх привезли з одного з українських зоопарків, де умови були, очевидно, не найкращими, а коні Пржевальського — тварини генетично дикі, їхня репродуктивна система миттєво реагує на несприятливі чинники середовища. Через сильний стрес від поганих умов утримання, фізичні чи психологічні травми вони розмножуватися перестають.
А ось муфлони, шотландські корівки та індійські буйволи дають хороше потомство. Завозили їх по кілька особин, а зараз маємо цілі стада, — розповідає Віталій В’ячеславович. — Звісно, ці тварини живуть лише у вольєрі. Хоч умови тут фактично такі ж самі, як і в дикій природі, вони ручні й спокійно підпускають до себе людей. Найбільш лагідний у нас індійський буйвол Роман. Тільки підійди і почухай йому бочок, він одразу ж припадає до землі й витягується, наче кіт. Якщо у вольєрі ми помічаємо хвору тварину, то відловлюємо її, виходжуємо і лише потім знову випускаємо в природу.
Хоч у вольєрі «Моровського» всі тварини і живуть своїм диким життям, їх можна легко побачити, якщо просто проїхатись цією територією.
— І в лісі, і у вольєрі тварин дуже багато, — говорить Віталій В’ячеславович. — Полювання з початком повномасштабного вторгнення повністю припинилося. Як і продаж тварин. Раніше деяких із вольєра в нас купували інші господарства. Зараз такого теж немає. Ми лише охороняємо цю територію від браконьєрів і весь рік підгодовуємо тварин. Корми для цього закуповуємо. У вольєр на сезон нам потрібно десь 70-80 тонн сіна і стільки ж само зерна. Іще 50 тонн таких же кормів щороку вивозиться в дикий ліс.
Окрема тема — вода. На території вольєра є озеро площею п’ять гектарів. До речі, ми його зариблюємо. Тут є щука, судак, карась, лин, лящ, та практично вся риба, яка водиться в Україні. Хіба що не заводимо хижака сома. Часто звірі приходять сюди і стоять біля води, не зважаючи на присутність людей. Також на території господарства ми повичищали старі озерця, щоб заходила вода, бо цього року вона дуже впала, навіть у болоті.
Саме на території «Моровського» розміщене найбільше заповідне болото нашої області — Бондарівське. Його площа — 1300 га.
— Звіру є де перетримуватися. Люди там не ходять, тож це така-собі схованка, — каже Віталій В’ячеславович. І зізнається: — Звісно, в дикому лісі мені набагато цікавіше. Наче і знаю тут усе, але все одно можуть траплятися сюрпризи.
Взагалі за звіром дуже цікаво спостерігати. І вдень, і вночі я можу робити це з вишок. Бачу, як ходять лосі та олені, як переміщаються стада диких свиней. А їх протягом останніх трьох років у нас значно побільшало. У 2013-2014 роках на Козелеччині був спалах африканської чуми свиней, тоді ми мали великий падіж диких кабанів. Зараз же їх приплоди доволі великі.
Ліс у нас підходить під саме село, тож часто звірі заходять навіть на крайні вулиці. Люди до цього вже звикли. Єдине — треба добре стежити за популяцією вовків. Звісно, як санітари лісу вони мають бути, але небагато. На всю територію «Моровського» достатньо трьох. Якщо вовків більше, вони починають заходити в село і нападати на худобу чи собак. Регуляція цього звіра має бути обов’язковою ще з однієї причини — бо інакше в лісі не залишиться інших тварин, особливо молодняку.
Буває, вовки в нас роблять підкопи під вольєром. Ось так минулого року задрали молодого баранця — легку здобич. Тому цих хижаків я періодично відстрілюю. Минулого року — чотирьох, позаминулого — п’ятьох, а також — єнотовидних собак. Цього року вовки на очі мені ще не попадалися. Не думаю, що їх у лісі мало. Вони просто десь сховалися, бо злякав шум, спричинений обстрілами. Вовк — звір обережний, тож перестраховується.
Щороку Віталій Набільський подає дані своїх підрахунків щодо кількості тварин у «Моровському» в Чернігівське обласне управління лісового та мисливського господарства.
— Звісно, ці цифри доволі умовні, — пояснює. — Найзручніше рахувати тварин взимку, коли є сніг, бо чітко видно сліди. А так я фіксую їх кількість іще й під час спостережень із вишок. За 2025 рік серед копитних звірів у лісі я нарахував 54 благородних олені, 48 лосів, 156 косуль і 64 кабани, серед хутрових — 160 зайців-русаків, 120 ондатр, 48 бобрів, 42 норки, 12 борсуків, 10 видр, 44 куниці і 5 рисей. У вольєрі ж — 234 благородних олені, 225 плямистих, 123 лані та 58 муфлонів.
Іще одна цікавинка «Моровського» — поряд із ним розміщений екопарк «Dereville». Для його гостей організовують піші прогулянки, а також захопливі сафарі-тури для спостереження за тваринами в їхньому природному середовищі. Як ви здогадалися, саме на території вольєра «Моровського».
— Кілька років я допомагав організаторам «Dereville» із такими екскурсіями, але багато роботи маю в лісі, тож довелося відмовитись, — говорить Віталій В’ячеславович. — Про тварин у дикому лісі також треба добре дбати. Найсуворіше випробування для них — це зимовий період, коли природні джерела їжі ховаються під глибоким снігом і кригою, а світловий день стає занадто коротким для ефективних пошуків поживи. Остання зима була дуже важкою. Коли я приїжджав трактором, щоб вивантажити на спеціальних майданчиках корми, звірі десятками з’являлися з гущавини й бігли за мною. Як не крути, а для збереження біорізноманіття і підтримки екосистеми людина має постаратися.
Скажемо чесно, без невтомної праці таких професіональних помічників лісу багато видів лісових мешканців опинилися б під загрозою зникнення. І ця праця доводить: людина може бути не лише руйнівником, а й надійним охоронцем природи, даруючи дикому світу шанс на майбутнє.
Принагідно хочемо привітати всіх, хто віддав своє серце лісу, із професійним святом — Днем працівника лісового господарства, яке в Україні відзначили 20 вересня. Нехай ваша праця буде гідно оцінена, а кожен новий день приносить нові досягнення!
Катерина ДРОЗДОВА,
с. Отрохи на Козелеччині.
Фото автора
