У ніч на 5 серпня внаслідок російської атаки ударними безпілотниками і балістичними ракетами Київської області та столиці загинули семеро наших земляків: четверо з Носівської громади, двоє з Бобровиччини й одна людина з Макіївської громади Ніжинського району.
Останньої електрички не дочекались
Одна з ракет на початку першої ночі влучила в логістичні центри (склади) неподалік від платформи залізничного зупинного пункту в селі Квітневе Броварського району. Там працівники складів уже чотири години чекали електрички на Ніжин, щоб дістатися додому. Ні тієї, що йде о 20.19, ні останньої, о 21.48, все не було. На своїй фейс-бук-сторінці Укрзалізниця наступного дня після трагедії пояснила причину затримки: «На час підвищеної небезпеки масованих комбінованих атак Укрзалізниця призупиняє рух поїздів у Київському регіоні».
Люди кажуть: якби хоч одна з електричок прийшла і забрала пасажирів або якби свій транспорт для розвезення працівників по домівках надали роботодавці зі складів, то стількох жертв не було б.
Унаслідок ворожого удару загинули восьмеро людей, які були на платформі, з них шестеро — з Чернігівщини.
Віта Горкавенко 9 серпня мала відзначати своє 40-річчя.Але 8-го її провели в останню путь у рідному селі Степові Хутори Макіївської громади (Носівщина). Про Віточку — так її називали рідні і близькі — говорять як про добру, щиру, світлу, життєрадісну людину, завжди відкриту і готову допомогти.
— Вона закінчила Степовохутірську середню школу, навчалася в Ніжинському професійному ліцеї побуту та сервісу на кухаря-кондитера. Торгувала в місцевих магазинах, потім працювала на різних підприємствах району та Києва, а останнім часом їздила підробляти на склади у Квітневе, як і багато хто з наших односельців, — розказує староста Степовохутірського старостинського округу Надія Кратко. — Жила Віта в нашому селі з батьками — Валентиною Володимирівною і Миколою Олексійовичем. Вони допомагали їй із дітками — Настунею і Сашею (їхній батько участі в піклуванні про дітей майже не брав).
У мамин день народження 17-річна Настя опублікувала у своїх соцмережах зворушливі слова: «09.08. Сьогодні твій день, якого ти не зустрічаєш із нами… Сьогодні тобі вже було б 40 років. Але з 04.08 на 05.08 тебе забрала російська ракета і залишила нас без тебе… Нам тебе дуже не вистачатиме… Тебе забрали від нас так рано!.. Ти стільки всього планувала… Ти завжди робила так, щоб у нас із Сашею було все найкраще…
Смішно, але я ще так довго хотіла бути тією маленькою дівчинкою, твоєю донечкою, якою ти завжди давала відчувати. Я стільки хотіла ще зробити для тебе, стільки всього розповісти, показати… Познайомити з «кавалєрами», як ти говорила, подорожувати з тобою… А Саша… Йому лише 12, і він теж не хотів, щоб його маму забрали. Я вірю і знаю: ти тепер завжди будеш наглядати за нами з хмаринок. Ми тебе дуже любимо! З днем народження тебе, мам! Навіки 39…»
Юлія Коновал із села Ясна Зірка Ніжинського району встигла зустріти своє 40-річчя 12 червня. Вона була наймолодшою з дітей у мами — Віри Пилипівни, з якою і жила (ще в Юлії залишилися брат Юрій і сестра Тетяна).
У пресслужбі Носівської міськради про мешканку своєї громади розповіли: «У Носівці Юлію знали як талановиту перукарку, справжню майстриню своєї справи. Цій професії вона присвятила багато років життя, даруючи людям не лише красу, а й хороший настрій. Її цінували не тільки за професіоналізм, відомий далеко за межами громади, а й за щирість, доброту, чуйність і готовність завжди підтримати. Для рідних вона була люблячою дочкою, турботливою мамою, для друзів і колег — людиною, яка завжди зустрічала їх з усмішкою.
Лише три місяці тому Юлія почала працювати на складі в селі Квітневому Броварського району. Тієї трагічної ночі це була її перша зміна після лікарняного. Вона поспішала додому до своєї донечки Полінки (їй 10 років. — Авт.)…»
На жаль, дочекатися маму з роботи дівчинці не судилося.
Андрій Голубченко 1 червня відзначив свій 44-й день народження. Про нього прес-служба Носівської міськрадинаписала:«Усе своє життя Андрій прожив у Носівці. Закінчив міську загальноосвітню школу №1, здобув фах у залізничному училищі, працював на Київському вагоноремонтному заводі. Останні 10 років працював на складах у селі Квітневому. Щодня долав дорогу електричкою, адже вдома на нього чекала мама, для якої він був найбільшою підтримкою й опорою.
Андрій був добрим, щирим і світлим. Турботливий син, надійний брат, люблячий дядько, який ставився до своїх племінниць, як до рідних дочок. Він любив риболовлю, цінував прості радощі життя, був відданим господарем для свого вірного чотирилапого друга — німецької вівчарки.
Тієї трагічної ночі Андрій був на роботі. Після початку масованої атаки неподалік складу стався приліт, і керівництво відпустило працівників. Він встиг зателефонувати додому й попросити не зачиняти хвіртки, бо їх раніше відпустили з роботи. Та додому вже не повернувся…»
Про ще одного загиблого мешканця громади — 59-річного Олександра Турченка — у пресслужбі Носівської міськради розказали: «Понад 20 років Олександр разом із дружиною Тетяною проживав у Носівці. Сам він родом із села Морозівка Київської області. А познайомилися вони в Києві, де разом працювали на одному з підприємств.
Олександр був люблячим чоловіком, турботливим батьком для дочки Анастасії, надійною опорою для своєї родини. Добрий, щирий, працьовитий і відповідальний, він умів підтримати, вислухати й завжди знаходив час для близьких. Любив спорт, регулярно займався у спортзалі, із задоволенням їздив велосипедом.
Понад 15 років Олександр працював у логістичному центрі «Сільпо-Фуд» у селі Квітневому. Він любив свою роботу, добирався до неї, як і більшість носівчан, електричкою».
У пресслужбі Носівської міськради нам розповіли про ще одну свою землячку, яка стала жертвою російського терору, тільки в Києві, — 60-річну Ганну Артюх: «Ганна народилася в селі Безуглівка Ніжинського району. Згодом родина переїхала до Носівки, де вона навчалася в міській загальноосвітній школі №1. Після закінчення школи здобула фах кухаря в Чернігівському профучилищі. Жила скромно, ростила сина Євгенія, який був її єдиною опорою та підтримкою.
Понад 15 років Ганна працювала охоронницею на одному з підприємств Оболонського району Києва. Тієї трагічної ночі Ганна була на зміні. Під час масованої російської атаки пролунали перші вибухи, а за ними — нові удари. Вона не встигла добігти до укриття. Один з уламків поранив Ганну. На жаль, травми виявилися несумісними з життям».
* * *
У Бобровицькій громаді теж оплакують земляка —56-річного Ігоря Власенка, якого ворожий удар застав на горезвісному зупинному пункті. На жаль, інформації про нього ми не знайшли.
Також Укрзалізниця повідомила про загибель своєї працівниці — Світлани Башловки (без подробиць щодо обставин, лише те, що 5 серпня її життя «трагічно обірвалося на платформі Квітневе Броварського району»). У повідомленні йдеться: «Світлана Василівна народилася 28 червня 1976 року в селі Кобижча Бобровицького району на Чернігівщині (а жила в Бобрику на Київщині. — Авт.). Присвятила залізниці понад чотири роки життя. Свій шлях починала сигналістом 3 розряду на станції Дарниця. Згодом працювала прибиральницею виробничих приміщень вокзалу станції Київ-Пасажирський, а з травня 2026 року і до останнього дня працювала станційним робітником 2 розряду станції Ніжин.
Колеги знали її як щиру, добру, відповідальну й працьовиту людину, на яку завжди можна було покластися. Для чоловіка та трьох дітей — двох синів і дочки — Світлана була всім. Рідні назавжди запам’ятають її незрівнянну чуйність, турботу, доброзичливість і постійну підтримку. Вона мріяла про мир в Україні, подорожі з родиною та щасливе майбутнє для своїх дітей».
Аліна КОВАЛЬОВА,
Носівщина — Бобровиччина.
Фото пресслужби Носівської міської ради та із соцмереж
До теми. В Укрзалізниці радять пасажирам під час повітряних тривог убезпечувати себе: «Ми вкотре наголошуємо на важливості перебування в укриттях або принаймні подалі від вокзалів, перонів, платформ і рухомого складу — особливо під час масованих обстрілів із застосуванням балістики.
На жаль, стаціонарні укриття неможливо облаштувати на кожній платформі чи зупинному пункті. Якщо поряд їх немає, пасажири мають пройти в найбезпечніше доступне місце, зокрема до природних укриттів: ярів, канав, заглиблень місцевості, лісосмуг, насипів чи інших особливостей рельєфу. Це суттєво зменшить ризик ураження уламками та ударною хвилею. Насамперед потрібно відійти подалі від колії, контактної мережі та поїзда».
