У Законі «Про повну загальну середню освіту» вже давно прописано: в класах має бути щонайменше по 5 учнів. Це — гарантія отримання закладом державної субвенції. На основі цієї норми уряд визначив, скільки дітей загалом має навчатися в школі, щоб держава фінансувала її роботу: рішення було ухвалене в березні 2024 року (Постанова № 245), а згодом скориговане у грудні 2025-го. Почне діяти з цьогорічного 1 вересня.
Згідно з цим рішенням, мінімальний поріг, зокрема для гімназій (дев’ятирічок), — 45 учнів. Гімназії здебільшого в селах. Без державного фінансування їм загрожує закриття. Аби врятувати навчальні заклади, громади запрошують до себе родини з дітьми. Наскільки цей метод ефективний, цікавлюся в Тамари Вовк, директорки гімназії села Савинки Корюківського району.
— Нас він виручив на всі сто відсотків, бо на перше вересня попередньо матимемо 50 учнів. Можливо, буде навіть більше. І це завдяки тому, що в село переселилися шість багатодітних сімей. У гімназію додалося 20 учнів.
За словами Тамари Миколаївни, більшість переселенців — з Чернігівщини, але є сім’ї і з Харківської та Запорізької областей. Найбільша ж, де шестеро дітей, — із Костобоброва Семенівської громади. Село — всього за кілька кілометрів від кордону з росією. Там було небезпечно від самого початку повномасштабного вторгнення. Зараз із понад 400 мешканців у Костобоброві залишилося менш ніж десять.
Мама — 32-річна Яна Войтенко (ростить дітей сама), рятуючи синів і дочок, спочатку перевезла їх до Семенівки. А коли й там стало гаряче — до Савинок.
— Це було півтора року тому. Побачила в Інтернеті запрошення. Приїхала подивитися — умови нормальні. Так і переїхали,— розказує.
Вони отримали один із тих будинків, які Корюківська міськрада придбала для переселенців. Він на вулиці Шкільній, як і гімназія. На уроки, коли вони офлайн (навчання в закладі змішане), дітям іти близько. Минулого навчального року тільки з цієї родини було 4 школярі. Нинішнього, крім семикласника Івана, шестикласника Артема, третьокласниці Ані і другокласника Влада, до школи — у перший клас — піде ще й Нікіта. Вдома з мамою залишиться тільки 3-річна Іванка.
— Новоприбулим дітям не складно було влитися в шкільний колектив? — запитую в директорки.
— Складно було звикнути до нових умов після виключно дистанційного навчання. Попервах багатьом учням було непросто навіть вийти до дошки. А на перервах вони не покидали класів, сиділи на місцях. Щоб «оживити» дітей, ми організували футбольні поєдинки, встановили тенісний стіл. І це спрацювало. Тепер гамірно на кожній перерві. Хтось грає, хтось уболіває. У нас немає «своїх» і «приїжджих» — усі наші.
Хочеться сподіватись, що всі й залишаться. Школа в нас невелика, але комфортна. Взимку тепло — є своя котельня. Опалюємо дровами. Про них піклується міськрада — із дня на день їх почнуть завозити на цей опалювальний сезон.
Кадрами заклад забезпечений. Працюють 15 вчителів. Майже всі — місцеві, випускники нашої школи.
— У селі (тут мешкає більш ніж 250 людей. — Авт.) працюють Будинок культури, магазин, медпункт, відділення Укрпошти і Нової пошти. Є газ і водогін. Минулого року відремонтували найбільш критичну ділянку дороги, якою добираємось до Корюківки, — додає староста Савинок Віктор Лісений.
Зараз до центру громади раз на тиждень ходить безкоштовний (соціальний) автобус. Замість плати за проїзд пасажири донатять на ЗСУ — в салоні стоїть спеціальна скринька (а ще у Савинках, як і в інших селах, плетуть маскувальні сітки для захисників).
Роботу теж — при бажанні — можна знайти. Або на місцевих аграрних підприємствах, або в Корюківці — вона за 15 км.
Аби тільки дозволяла безпекова ситуація. І хоч тут вона, як і взагалі в Україні, далека від бажаної, переселенці потроху освоюються. Будинки, придбані для багатодітних родин, — на балансі міськради: на частину вже є всі документи, на решту вони — на стадії оформлення. Якщо люди залишаться в селі, через певний час житло передадуть їм у власність. Живуть безкоштовно — сплачують тільки за комунальні послуги.
У всіх будинках перед заселенням нових мешканців було зроблено ремонт (полагоджено дахи, оновлено вікна тощо). Деякі оселі — з водопостачанням. Хто має бажання і кошти, проводить воду й газифікує житло за свої. Той, хто лише збирається переїхати, поки що тільки телефонує, розпитує.
— У Савинках чекають на ще одну родину із Семенівщини, де четверо школярів, — повідомив начальник Корюківської РВА Павло Мірошниченко. — На сьогодні вільні будинки для проживання ще є.
— А в одній із сімей переселенців чекають уже на п’яту дитину, — ділиться директорка гімназії.
Марія ІСАЧЕНКО,
с. Савинки Корюківського району.
Фото із сайта Корюківської РВА