Тетяна Зазимко з Бобровиці — одна з найстаріших (а може і найстаріша) мешканка не лише Бобровицької громади, а й усієї Чернігівської області. У свої 105 років і 4 місяці вона має ясний розум та чудову пам’ять, а ще користується мобільним телефоном.
Бухгалтер без диплома
Тетяна Іллівна народилась 21 січня 1921 року в Бобровиці й увесь вік прожила тут. Розказує:
— У сім’ї я була одна дитина. Закінчила сім класів. Далі не вчилася. Тоді було дуже мало грамотних людей. Мене взяли (спочатку як учня) на бухгалтерську роботу в контору. Навчали мене рахувати на рахівниці (додавати, віднімати), виписувати чек. Слава Богу, в мене получалося, тож я на господарських роботах, у колгоспі, не робила.
У конторі я працювала 15 років. А потім — то там, то там. Уже на пенсії чергувала на автотранспортному підприємстві в Києві доба через три. Їздила на роботу залізницею.
Тетяні Іллівні судилося рано стати вдовою і самій ростити дочку Ніну.
— Чоловік, Василь, загинув у 1944-му на війні. А в 1943-му німці, відступаючи, вистрелили в нашу хату і в дядькову (батькового брата, він жив поряд). Корівку застрелили. Такого наробили!.. На ранок наші прий-шли, а я з трирічною дитинкою на руках під відкритим небом…
Коли моя хата згоріла, на ніч мене з дочкою прийняла сусідка. Потім нас забрала до себе материна знайома. Коли ж прийшли наші, вони поселили нас в одну з хат, які стояли порожніми.
Потім уже я поступово відбудовувалась. Трудно було! Але в ту війну німці в Україні через два роки вже й пішли. А як цю війну припинити, вигнати ворогів? Так знущаються з людей!.. — заходиться тужити Тетяна Іллівна.
Доглядають онучка з чоловіком і соцробітниця
Окрім спільного горя, довгожителька переживає і власну, найтяжчу материнську біду.
— Дочка померла, Царство Небесне. Вона вже два роки на тому світі, а я оце існую, — знову плаче. — Добре, що зі мною внучка, дай Боже здоров’ячка їй і її чоловікові!
47-річна Людмила і 52-річний Олександр Вишневські теж живуть у Бобровиці і щодня навідуються до бабусі. Вона каже:
— Чекаю їх. І Ларисочку.
61-річна Лариса Минко, як соціальна робітниця, ходить до Тетяни Іллівни вже четвертий рік.
— За нею доглядати легко, вона така розумничка в мене! — хвалить Лариса Миколаївна підопічну. — Ми з нею і побалакаємо на різні теми, і посміємося. Я вже знаю, що з Тетяною Іллівною треба говорити голосно і чітко, бо вона погано чує. Розказує мені: «Я граю в слова». Я — їй: «Ану давайте пограємо удвох». Вона пропонує, наприклад, на букву «Я» і починає сама називати: «Яценюк, Янукович…» Мені так цікаво! Читає молитви, вірші. Пам’ять у неї прекрасна.
— Пам’ятає, коли в мене день народження, хоч я сам інколи про нього забуваю, — сміється Олександр. — А ще бабуся в нас дуже сучасна — користується мобільним телефоном. Знає, на яку кнопку натиснути, щоб відповісти на дзвінок або набрати нам.
— Тетяно Іллівно, чим Ви займаєтеся цілий день? — цікавлюся.
— Граю в слова або сама собі розказую: «Як умру, то поховайте…», — довгожителька декламує дві строфи «Заповіту» Тараса Шевченка.
— Ого, ми й не здогадувалися, що вона його знає! — дивується внучка.
— Рахую, молюся, читаю «Богородице», «Вірую», «Отче наш», — Тетяна Іллівна декламує нам і головну молитву. — Стараюся, щоб не спати, а все одно отак похилюся і подрімаю. Проснуся — тоді знов щось думаю… Ходити вже не ходжу.
— Це лише останніх два роки — боїться після того, як упала на городі. А ще до 103-х вона тупала і навіть сама собі їсти варила, — додає Олександр.
— Їй погіршало, коли моєї мами, її дочки, не стало. Це бабусю підкосило. До того вона ще могла вийти на вулицю, якусь нехитру страву приготувати, бо казала: «Мені треба щось робити». Їй хотілося чимось себе зай-мати. Поки не впала, ще ходила з ходунками по хаті, я її стимулювала.
Ми з мамою жили в Києві (тата не знаю — батьки розійшлися, коли я була ще маленькою). Мама, як і бабуся, працювала бухгалтером (мала відповідний диплом). Коли в неї стався інсульт, я забрала її сюди і три роки за нею доглядала. А тепер я — «нянька» для бабусі.
Секрет довгожительства
Чи хтось у її роду прожив понад 100 років, Тетяна Іллівна не знає.
— Батько, як і мій Василь, загинув на війні в 1944-му. Мама дожила до 86 літ. Чому ж я живу стільки — не відаю, ніякого секрету не знаю. Їла звичайне — супи, борщі (супчик і зараз люблю). Без хімії. Не пила, не курила — це найголовніше. Розкішно не жила, як дав Бог — та і все. Іще малою голодовку пережила. Знаєте, як було страшно!.. Як уже стала працювати, то заробляла сама для себе.
— Бабуся в нас дуже трудолюбива. На всі канікули я була тут, у неї, і бачила: вона ніколи не сиділа на лавці з іншими жінками, а весь час була в роботі.
— Я любила вишивати, он висить, — Тетяна Іллівна показує на велику картину із жар-птицею на стіні. — Довго її вишивала. Сама навчилася. Іще плела. Любила шити.
— І мене цього навчила, — додає Людмила.
На 105-річчя Тетяну Іллівну вітали представники Бобровицької громади.
— Бабуся раділа, хоч і не звикла до уваги — вона в нас дуже скромна.
— Їй подарували квіти. Іллівна майже не бачить, то питала, як вони називаються, — згадує Лариса Миколаївна.
На прощання довгожителька побажала нам і нашим читачам:
— Дай вам Боже здоров’я, благополуччя і добра, щоб ви завжди були дужі й радісні!
— А Вам чого зараз бажається? — запитую в неї наостанок.
— Ви знаєте, я не браковита, нічого такого мені й не хочеться. Їсти в мене всього вистачає — і Ларисочка приносить, і онука з чоловіком.
— Ми плануємо побити рекорд довгожительства! — власне бажання напівжартома висловлює Олександр. — Скільки в Україні прожили найдовше — 117 років? Перевершимо! Чекаємо на Вас спочатку на 110-річчі!
Аліна КОВАЛЬОВА,
м. Бобровиця.
Фото автора
ДО ТЕМИ
* Абсолютний підтверджений рекорд довголіття в Україні тримається за нашою землячкою — Христиною Нагорною із села Жадове на Семенівщині. Вона прожила 117 років і 125 днів (1 липня 1900 року — 3 листопада 2017 року) й офіційно внесена до Національного реєстру рекордів України як «Найстаріша жінка України». До речі, ініціатором і свідком реєстрації цього рекорду був саме «Гарт».
* Сьогодні найстарішою в Україні вважається Олена Рибалко, яка народилась 3 червня 1917 року у Вінниці, а зараз живе у Львові. Олена Кирилівна успадкувала цей титул від Катерини Коць, вік якої на момент смерті становив 109 років і 105 днів (її не стало 16 січня цього року).
* Навесні 2007 року найстарішою людиною планети вважали 116-річного Григорія Нестора із села Старий Яричів Львівської області (віннародився 15 березня 1891 року). Автори Книги рекордів України визнали Григорія Дмитровича найстарішою людиною країни і хотіли внести його ім’я до Книги рекордів Гіннесса, але не встигли — довгожитель помер 15 грудня 2007-го.
* Повністю верифікованою (її вік підтверджено Групою геронтологічних досліджень) супердовгожителькою, яка народилася на території сучасної України, є Текля Юневич. Вона з’явилась на світ 10 червня 1906 року в селі Крупське Львівської області (на той час частина Австро-Угорщини). У листопаді 1945-го переїхала до Польщі, де й мешкала всю наступну частину життя. Офіційно визнається найстарішою людиною в історії, яка народилась на території сучасної України, а також найстарішою людиною в історії Польщі. Померла Текля Юневич 19 серпня 2022 року у віці 116 років і 70 днів.