1 травня цього року не стало незмінного головного редактора «Гарту» Дмитра Іванова. Ця втрата надзвичайно болюча, і ми, гартівці, досі не можемо повністю її прийняти. І дуже прикро, що саме в цей час, коли ми тільки починаємо вчитися жити без нашого шефа, районами нашої області ширяться чутки про нібито завершення історії «Гарту», припинення друку нашого видання у зв’язку зі смертю головного редактора. Одразу скажемо: це неправда! А щоб остаточно розвіяти сумніви наших постійних і потенційних читачів, ми вирішили познайомити вас із директором ТОВ «Редакція Чернігівської обласної молодіжної газети «Гарт»» — дочкою Дмитра Йосиповича Оленою Демченко, яка вже понад рік (!) очолює наш колектив.
— Як виявилось, чимало наших читачів не знали, що понад рік тому в «Гарту» з’явився новий директор. Олено Дмитрівно, розкажіть, як було прийнято це рішення?
— Із самої моєї юності «Гарт» був частиною нашої сім’ї, бо тато його очолював, а мама, Раїса Оникіївна, працювала тут літературним редактором. Я завжди із задоволенням переглядала газету як звичайний читач. І в той же час постійно розпитувала в батьків, яким буде наступний номер, цікавилась матеріалами, які тільки готувалися до друку. Коли ж подорослішала, то спостерігала вже й за самим процесом створення газети. Було настільки цікаво дивитись, як тато пише не вірші, а журналістські матеріали, як він організовує роботу десятків людей, як спілкується із передплатниками газети. Тато завжди залюбки розповідав мені всілякі секрети «Гарту», багато чого навчав, і в такі моменти я розуміла, що колись настане той час, коли його місце доведеться посісти мені. Цей час настав у березні 2025 року. Тато вирішив, що пора, і був дуже задоволеним, коли я погодилась очолити газету. При цьому сам від роботи він не відійшов. До останнього залишався редактором «Гарту», активно включався в роботу. Разом ми обговорювали кожен номер газети. Тато говорив, що можна було б покращити, хвалив за те, що було зроблено добре. Я уважно слухала всі його поради, ділилася власними ідеями і, відчуваючи його підтримку, розуміла, що ми на правильному шляху. Зараз я в цьому переконана, адже «Гарт» не просто живе, а й розвивається.
— Що в роботі директора протягом цього часу було для Вас найскладнішим?
— Із самого початку в мене були певні переживання і сумніви. Очолювати таке популярне видання, як «Гарт» — це надзвичайна відповідальність. Я боялася не виправдати татових сподівань або ж розчарувати людей, які роками передплачують цю газету. Але, як мені завжди казали мої батьки, в мене татів характер, а це означає, що відступати я не звикла, як би складно не було. Я добре пам’ятаю ті часи, коли тато й сам тільки-но прийшов у «Гарт», як став його головним редактором. Грошей тоді не вистачало ні на зарплати, ні на друк газети. Але тато завжди знаходив вихід зі складних ситуацій. Випускав плакати, друкував книжечки з рецептами закруток. Навіть пам’ятаю, як я стояла на базарі і торгувала тими книжечками. Потім тато на свій страх і ризик узяв чималий кредит на розвиток газети. Тільки уявіть, наскільки він цим жив! «Гарт», без перебільшення, був справою його життя. І я розумію, що тепер маю достойно цю справу продовжити.
На щастя, від тата мені передалися літературне чуття, досить добре розвинена інтуїція, почуття гумору, що допомагає вистояти в будь-якій ситуації, принциповість, порядність і вміння завжди знаходити спільну мову з іншими. Спілкуватись із людьми я любила з дитинства. Коли всією родиною ми збирались на Кіровоградщині, де жила моя бабуся, татова мама, та інші родичі, я залюбки слухала життєві історії їхніх рідних, подруг, сусідів, співчувала їхнім проблемам. Дуже любила розмовляти з маминою мамою. Та й самих батьків завжди розпитувала про їхнє життя, особливо про дитинство, яке було зовсім не безхмарним. Як і для тата, люди і село — це було те, чим я жила. Я й сама народилась у селі. І зараз, коли потрапляю в сільську місцевість, почуваюся як удома, наповнююся силою, яку дають лише такі місця. А це ж насправді дуже важливо — знайти своє місце сили. Тепер таким місцем для мене є ще й редакція «Гарту».
Зізнаюсь: коли я прийшла сюди як майбутній директор, звісно ж, переживала. Але в перші ж хвилини спілкування з колективом відчула себе комфортно, як у сім’ї. Гартівці прийняли мене дуже тепло, та воно й не дивно, адже з кожним я була добре знайома і до цього, так само добре тут знали і мене. Ми всі на одній хвилі, тож працювати разом нам легко.
— Протягом останнього року стало дуже відчутно, що в «Гарт» влився свіжий струмок енергії, адже газета почала розвивати власні сучасні інформаційні ресурси — сайт, фейсбук-сторінку, телеграм-канал…
— Так, час не стоїть на місці. Ми живемо в епоху цифрових технологій, і було б нерозумним не задіяти їх у своїй роботі. В усі часи гартівці працювали і зараз працюють для своїх читачів. Вони в нас різного віку — є старші, є молодші, а завдяки інтернет-ресурсам до нашої величезної читацької аудиторії приєднується більше молоді. Вже зараз ми бачимо, що гартівські статті із задоволенням читають і в Інтернеті, їх репостять інші інформаційні канали. На мою думку, це вже досягнення. І зупинятись на ньому ми не збираємось. Проте саме друковане видання є живою енергією, ніби воно має свою душу, і я впевнена, що газету ніщо й ніколи не замінить.
— Цього року «Гарт» відзначатиме своє 105-річчя. За цей час багато пройдено й пережито, та ми дивимось у майбутнє. Яким Ви його бачите?
— Що б там не було, хочу наголосити: «Гарт» був, є і буде! Тато часто говорив, що незамінних людей не буває, а є неповторні. Для мене він завжди залишатиметься саме таким. Та, мабуть, і для всіх постійних читачів газети — також. Звісно, я — не тато, але все те, чого він мене навчив, назавжди зі мною, все, чого не встиг зробити, я обов’язково втілю в життя.
Девіз «Гарту» — «Не в силі Бог, а в правді!» Цьому принципу слідував тато, йому слідуватиму і я. Можу запевнити, що, як і раніше, в «Гарті» ніколи не буде неправдивої інформації, не буде «жовтизни», тому що журналістська етика для нас — не просто слова, а незмінна, принципова позиція. Якщо «Гарт» і змінюватиметься, то тільки на краще!
Наостанок згадаю татові слова, які наші читачі добре знають: «Бо хотілось не бути, а жити. І так хотілось світ зробить добрішим». «Гарт» теж завжди намагався і намагається зробити цей світ саме таким — добрішим, світлішим, яскравішим. Підтвердження цього — всі ті невигадані історії про людську доброту і небайдужість, які ми друкуємо в газеті і які допомагають людям вистояти, перемогти обставини. «Гарт» завжди ніс своїм шанувальникам позитив і нестиме його й надалі. Я хочу побажати нашим читачам, щоб навіть у душевну негоду ви відшукали те світло і тепло, яке подарує надію, щоб знаходили джерело енергії в усьому, що вас оточує, — у подиху весни, у краплях дощу, у променях сонця. Бережіть світло всередині себе і діліться ним з іншими, а ми поділимось із вами своїм!
Розмовляла Катерина ДРОЗДОВА
