— Я пишаюся своїм сином! І дякую хлопцям-військовим, які його навчили, як поводитися в таких ситуаціях, — говорить 49-річний Володимир Полторацький із прикордонної Семенівки. Його син, 12-річний Анатолій, самотужки знешкодив дрон на оптоволокні, який летів поблизу місця, де гуляли малі діти. — Тепер та погань «відпочиває» в болоті, а так Бог знає, що б вона натворила…
Толик у родині Прохоренків-Полторацьких — найстарший із п’ятьох дітей.
— Оресту 7 років (закінчує перший клас), Богдану буде 4, Бажені 3 роки, а Евеліні 3 місяці, — перелічує своїх молодших Галина (їй 35).
Толик дуже допомагає батькам няньчити менших братиків і сестричок. Ось і при нашій розмові гойдав Евелінку у візочку, поки мама відлучалась.
— Ми багато допомагаємо військовим, — повернувшись, говорить Галина. — Я їм на інший край міста возила молочне, інші продукти. Картоплі військовим у 2022 році віддали, мабуть, більш ніж три тонни. Надали наш другий будинок для дронщиків, вони прожили там три місяці. Толик їздив їм підсобляв, що було в його силах. Ото вони й навчили його розбирати автомат, показали, як переривати волосінь оптоволокна. Не можна її просто рвати, бо поріже руки, треба ламати.
— Петлю робиш, стискаєш — і волокно лопається, — діловито пояснює Толик. Про той день розказує:
— У суботу, 18 квітня, я прийшов до тьоті обрізати грушу (вона на дах лізла). Обрізав, думаю: зараз спущуся, перелізу на дах, щоб гілки звідти скинути. Спустився (без драбини, по стовбуру) до середини дерева — чую гул. Подивився вгору — нічого, вниз — зграя пташок розлітається отак в різні боки і вона між ними…
Вона — це FPV-шка, FPV-дрон на оптоволокні — безпілотник, який керується через тонкий оптичний кабель, що розмотується з котушки під час польоту. Теж «пташка», але механічна. І ворожа!
— Летіла вона на висоті десь по коліна — до метра над асфальтом вдовж вулиці. Я завис, молюся: «Не дивися ти сюди!» Мене їй за деревом майже не було видно, тільки руки (я тримався за стовбур). Летить-летить-летить, волосінь розмотується і лягає на асфальт. Бачу: крутнулась на мене і пішла на підйом. Волосінь стала в натяжку. Я швидко зіскочив, схопив її — круть, трісь! Дивлюся — FPV-шка полетіла вгору. Думаю: зараз буде! Вже приготувався, притиснувся до дерева. Аж ні, слава Богу, без вибуху! Коли дрон заглох і почав падати, крутитись.
— Син прибіг, розказує, що сталося. Я вийшов на вулицю і закляк — діти ж гуляють біля дому зовсім недалеко, — розказує Володимир. — Питаю в сина: «Куди FPV-шка пішла?» Він показує в бік болота. Слава Богу, що туди.
— Тому що я встиг, — каже Толик.
— Так, FPV-шка летіла або до ГРП (у нас тут неподалік), або, може, вираховувала військових. Хлопці казали, що оптоволокна вона змотала більш ніж 50 км, залишились обмотки — кілометрів зо два. Коли кабель закінчується, FPV-шка шукає, куди вдарити. А якщо перервати кабель, то камера для оператора, який нею управляє, вже «сліпа». Тоді дрон стає безконтрольним і не зрозуміло, де може впасти. Добре, що гепнувся в болото, куди ніхто не полізе. А міг би й біля дітей…
— Там гуляли і наші, і моєї хрещеної, і сусідські діти, — додає Толик.
— Їх було шестеро, найстарший — другокласник, — вкотре витирає сльози Галина. Згадувати той день їй важко. — Я якраз тільки погодувала й заколихала Евелінку, аж тут Толя залітає, кричить: «Дрон ішов біля дому на наших малих! Я перервав волосінь, і він не розірвався, впав у болото». Дає мені жмуток…
Толик каже, що забрав його на пам’ять. Зізнається:
— Поки зав’язував петлю, мене колотило.
— Слава Богу, що все обійшлося! — говорить Галина. — Перед цим така ж сама FPV-шка здетонувала в дерево біля будинку моєї куми. Вона казала: «Дивом жива залишилась».
І після цього суботнього випадку до всіх поступово почало доходити, скільки біди міг накоїти той дрон, якби не Толик…
— Хто поряд живе, були б без вікон, — каже він.
— Або ще й гірше… — своїх страшних думок Володимир навіть озвучувати не хоче. — У той момент менші діти не зрозуміли, що сталося, а Толині ровесники порозбігалися.
— Та навіть дорослі полякалися, — говорить Галина. — Дядько Сашко прийшов і каже: «Толик — молодець, не побоявся! Я під сарай упав, думав: зараз поряд шандарахне! А тоді дивлюся: дрон полетів в інший бік. Не зрозумів. Потім сусідка прийшла і розповіла про геройство Толика».
У сина того дня були і шок, і сплеск адреналіну. Ввечері він із малечею погуляв, наче заспокоївся. Але довго не міг заснути — до третьої ночі не спав. А на ранок встав — нічого, сів на онлайн-уроки (навчається в 7 класі).
— Які твої улюблені шкільні предмети?
— Фізкультура і трудове навчання, — на моє запитання усміхається хлопець.
— Ну чого ж, не тільки, — заперечує Галина. — Вчителі тебе хвалили на математиці.
— Аж розрахував, щоб відпустити FPV-шку на безпечну від тебе відстань, — додає Володимир. І пояснює: — Так його хлопці-захисники наставляли: якщо збираєшся рвати кабель — 15 секунд даєш їй відлетіти, метрів на 70, щоб не впала поряд із тобою. Військові, які Толика навчили, теж пишаються ним.
— Я сам собі підписав договір на військове училище, — говорить хлопець.
— А мама згодна?
— Звісно, хай буде військовим, — ствердно киває Галина. — Мене свого часу мама не пустила туди, куди я збиралась. Я хотіла йти в поліцію, а мама сказала: «Нам у роду поліції достатньо». У мене дідусь був поліцейським і дядько теж.
— Толю, а не страшно йти у військові в такий час?
— Уже ні, — відказує він упевнено.
— Виїжджати із Семенівки, де так небезпечно, не думаєте?
— Ні! — твердо відповідає Галина. — А хазяйство куди? У нас три корови, хороші, породисті, виростили їх із теляток. Ми налаштовані оптимістично. До обстрілів уже звикли. Віримо, що нас омине. Аби тільки городи дали посадити…
Аліна КОВАЛЬОВА,
м. Семенівка.
Фото автора