24 березня голова Ніжинської РДА Григорій Ковтун вручив орден «За мужність» ІІІ ступеня 32-річному інженеру виробничо-технічної групи Ніжинського РЕМ Романові Пасюку. Цю нагороду енергетик отримав за захист Батьківщини на передовій.
— 24 лютого 2022-го мені зателефонували із сільради села Ніжинське і повідомили, що там знаходиться моя повістка. На той час я вже й сам збирався до військкомату, — говорить Роман. — Того дня під військ-коматом було дуже багато людей. Брали не всіх. Я дуже просився в підрозділ Нац-гвардії, бо свого часу проходив там строкову службу, але мені запропонували роту охорони при ЗСУ, яка боронитиме Ніжинщину. До травня ми виконували завдання з оборони нашого району. Принагідно я допомагав і колегам-енергетикам — де була можливість, ладнав мережі, щоб вони зайвий раз не виїжджали в небезпечні місця. А потім нас зарахували до складу 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи і відправили на Дніпропетровщину. Після навчання ми поїхали на Схід. Зараз, на жаль, ця територія окупована рашистами. Пам’ятаю, як у перші дні потрапили під жорсткий обстріл «Градами». Побиті машини, поранені побратими… Це було страшно. Далі я знову пройшов навчання і потрапив на Донбас. Там ми пробули майже до кінця 2023 року. Потім нас перекинули на Харківський напрямок. Там я й зазнав двох поранень. Першого разу це було осколкове поранення ніг, хоча здавалося, що з тієї позиції живими ми вже не вийдемо. На неї ми заступили удвох із побратимом. Позиція була на відкритій місцевості, тож мінялися ми лише вночі. Та якось під ранок ворог засік нас і почав скидати із дронів різні боєприпаси. Після п’ятого скиду ми зрозуміли, що це кінець. Обоє вже були поранені, тож вирішили відходити, поки залишалися ще якісь сили. Надали один одному першу допомогу, повідомили хлопцям, які стояли за нами, що відходимо, і просто дивом змогли вибратися живими. Потім вночі цю позицію знову зайняли наші. Я ж на кілька тижнів потрапив до лікарні. Всіх осколків із ніг лікарі дістати не змогли, там вони залишаються й досі.
Після лікування Роман знову повернувся до побратимів на Харківщину. Правда ненадовго.
— Снайпер… Куля влучила біля паху і вийшла з іншого боку. На жаль, було уражено нерв, тож зараз права стопа в мене практично не працює. Я постійно ношу ортез, проходжу курси з реабілітації і займаюся вдома самотужки. Лікарі сказали, що при наполегливій роботі позитивні зрушення можуть бути — років за п’ять я зможу частково відновити функції стопи. Стараюся!
Попри проблеми зі здоров’ям, вже у вересні 2024-го Роман вийшов на роботу.
— Перебуваючи на передовій, я постійно прокручував у голові робочі завдання — згадував свій пароль від комп’ютера, повторював алгоритм дій при оформленні звітів. Бо знав: на роботу я обов’язково повернуся! — Каже він.
Зараз Роман мріє про Перемогу і… про власну родину, якої не встиг створити до повномасштабного вторгнення. Вітаємо нашого земляка і бажаємо, щоб ці мрії обов’язково здійснилися!
Катерина ДРОЗДОВА.
Фото Ніжинської РДА