Цьогорічна зима була такою сніжною, що 47-річний Ігор Карпець із Коропа знову згадав про одну зі своїх досі не здійснених дитячих мрій. Вона, хоч і не була головною, не переставала розбурхувати уяву. Це мрія про аеросани. Ігор задумав зробити їх іще в школі, надивившись телевізора і начитавшись про транспортний засіб на лижах у журналі «Юний технік», який вивчав старанніше, ніж деякі підручники.
Він уявляв, як мчить на них околицями рідного Риботина (село в Коропській громаді) — аж вітер у вухах свище. Та це було для майбутнього. А в той час хлопчина спав і бачив себе на мотоциклі.
— Але доводилося задовольнятися тим, що було, — велосипедом із мотором. Я був у четвертому класі, не діставав до сидіння — більше бігав із ним, ніж їздив, — згадує.
Потім був мопед «Верховина-3». Сучасніший і технічно досконаліший, ніж попередні моделі цього ж самого, Львівського, мотозаводу, проте Ігорю хотілося більшого. Він підняв задню частину сидіння, переобладнав глушник — такого ні в кого з хлопців не було. Мопед ревів при маневрах, і це тоді було круто.
Після школи він навчався в Бобровицькому сільгосптехнікумі на зоотехніка-селекціонера. Закінчив його на початку 90-х. Колгоспи тоді розвалювалися один за одним — тому так і не попрацював за фахом. Натомість побув і вантажником на базарі, і водієм, і трактористом. Зараз працює в коропському КП «Благоустрій».
— Що треба на цей момент, те й роблю, — усміхається. — Можу за кермом, можу з лопатою.
Ця робота, звісно, не мета всього його життя. Та найцікавіше в Ігоря починається після робочого дня — коли він опиняється вдома серед своєї техніки. Тепер замість омріяного колись одного мотоцикла (він, до речі, з’явився вже після навчання в технікумі) у нього цілий автомотопаркінг. Увесь транспорт модернізований за власними розробками. Скажімо, панель приладів байка, створеного на основі радянського мотоцикла МТ «Дніпро», майже як у літака. А сам мотоцикл розфарбований під Всесвіт — із планетами, зірками, кометами. Ігор назвав його «Космосом». Є ще «Хонда», але то — просто хороший байк. А «Космос» — улюбленець.
До того ж він (оснащений валізами із жорстким каркасом і протиударними стінками) добре підходить для поїздок. Разом із друзями, так само захопленими мототехнікою, Ігор побував у багатьох місцях України. Каже:
— Не має значення, як далеко їдеш. Головне, щоб там були вражаючі місця і добрі друзі поряд.
Найкращі спогади в нього від відві-дувань Львова, Сумщини (особливо села Камінь (воно там, де зливаються річки Клевень і Сейм), Путивля, Шостки). На Сумщину їздив також на фестиваль живої музики «Рок на селі» в Алтинівку, на фестиваль історичної реконструкції «Воргол» — в однойменне село, що розкинулося навколо великого озера.
— Не менше неймовірних місць і на Чернігівщині — у тому числі в Коропській громаді, — запевняє байкер. — Виїжджаєш на вихідні, а повертаєшся з відчуттям, що був у місячній відпустці.
Не знаю, як кому, а мені потрібні земля, ліс, річка і свобода. Справжнє життя вимагає простору. В ньому ти завжди затребуваний. І ця затребуваність наповнює енергією.
У поїздках із ним завжди дружина Оксана.
— Вона теж за кермом? — запитую.
— Справляється й за кермом. Але мені спокійніше, коли вона — штурман, — усміхається. — На жаль, після повномасштабного вторгнення наші дальні подорожі поставлені на паузу.
— І Ви вирішили зайнятися аеросаньми? Вони в першу чергу для практичного застосування?
— Ні, бо я не мисливець і не рибалка, щоб добиратися аеросаньми у важкодоступні місця. Це справді здійснення мрії. Мабуть, просто настав її час, бо все йшло як по маслу. Впорався за півтора місяця — це при тому, що працював тільки після роботи та іноді вихідними.
Розказує: аеросани мають просту конструкцію — корпус встановлений на трьох лижах. Така схема найбільш вигідна для машин малої конструкції. Принцип руху: пропелер, що приводиться в дію двигуном внутрішнього згорання, створює в повітрі тягу, яка й штовхає сани.
Двигун, бак для бензину і пропелер розміщені в кормовій частині конструкції — позаду сидіння водія. Воно поки що одне — пасажиру сісти нема де. Гальма теж ззаду — знизу під поперечиною. Нагадують граблі. При потребі вони опускаються натисканням правої ноги. «Граблі» зварені з арматури. У хід при створенні аеросаней пішла навіть велосипедна рама.
— Із підручних засобів практично вся конструкція. Замовляв тільки пропелер, — уточнює майстер, наголошуючи, що його витвір — це всього лише пробний варіант. — На цей момент головним було перевірити, як усе працює. Випробування відбулися наприкінці зими, коли ще не було відлиги. Як то кажуть, встиг заскочити в останній вагон.
— І що можна сказати про результати випробувань?
— Максимальна швидкість — 30 кілометрів за годину. Для мотора з металобрухту це непогано. Ходові якості, стійкість при русі пересіченою місцевістю нормальні. Дехто каже: «Твої сани гудуть як “Шахед”». Інші підказують, що для пропелера потрібен кожух.
Втім майстру видніше. З чого почне вдосконалення аеросаней, він іще не вирішив. Можливо, із самої конструкції, можливо, з облаштування кузова, що захищає водія від зустрічного потоку повітря і снігового пилу, можливо, займеться — поступово — всім одразу. Точно відомо тільки одне: готуватиме сани влітку в прямому сенсі. Забезпечив себе не лише роботою, а й віддушиною.
— Друзі підначують: «Уже весна — думай про крила. Або створюй аеросани-амфібію, щоб пересуватися по воді». Та мені поки що комфортніше на землі.
Марія ІСАЧЕНКО,
сел. Короп.
Фото надані Ігорем Карпцем
ДО ТЕМИ. Перші аеросани в Україні створив, іще навчаючись у Київському політехнічному інституті, в подальшому відомий авіаконструктор Ігор Сікорський разом з іншим студентом — Федором Билінкіним. Це був відкритий дерев’яний апарат на трьох лижах, оснащений двигуном потужністю 15 кінських сил. Випробування проходили взимку 1909-1910 років на столичному іподромі.