На знімку, який Роман Лутченко з Городні зробив на трасі Н28 між Седневом і Смичином, добре видно трьох вовків, що серед білого дня не поспішаючи проходять через засніжене поле. Місцеві селяни бачили сіроманців вечорами — між Смичином і Дібрівним. Ті ж самі то були чи інші — хтозна. Кажуть: головне, що в села не заходили.
Оминули вовки і деякі інші населені пункти Городнянщини — тільки сліди залишили на околицях. Їх виявили зокрема поблизу Лемешівки та Ільмівки. Раніше в сусідній з Ільмівкою Карпівці хижаки нападали на собак. Цього року там спокійно.
— А до нас не йдуть, бо сильно бахкає, — пояснює староста Мощенки Сергій Руденок. — Я живу на краю села — вовчих слідів не бачив.
— А ми тільки-но позбулися напасті, — каже його колега з Пекурівки Надія П’ятківська. — Минулого року ніхто про вовків і не згадував. А нинішнього майже два тижні (наприкінці січня — на початку лютого) тільки про них і розмови.
Поза селом вовків кілька разів уранці бачили доярки, що їздять велосипедами на роботу на ферму. У самій Пекурівці хижаки «засвітилися» вночі. На вулицях і в тракторному парку. Він у нас в самому центрі. Сторож вийшов, коли загавкав собака, що був на прив’язі. Вовк, за словами чоловіка, був один. Великий, чорний. Розправився із псом за лічені хвилини. «Я навіть не встиг зреагувати», — пояснював охоронець.
Поодинокі вовчі сліди виявляли біля осель на всіх сільських вулицях. Люди кажуть: хижак робив обхід, як хазяїн. В одному домогосподарстві від собаки, що охороняв сільськогосподарську техніку, залишився тільки цеп, на якому він був припнутий. Крім цих двох, у селі постраждало ще з пів десятка чотирилапих.
Люди були налякані. Я не знала, що робити. Зверталася і до міськради, і до мисливців, і до єгерів. За цей час дізналася про вовків більше, ніж за все життя.
Надія була на те, що, як запевняли фахівці, після 4-5 разів відві-дування населеного пункту ці хижаки покидають його. На щастя, так і сталося. Кажуть, після Пекурівки вовки перебазувалися ближче до Хрипівки.
Це село за 2 км (якщо навпростець) від Городні. За словами його старости Олександра Ткаченка, сіроманців тут поки що не бачили. Тільки чули, як вони виють. Проте саме на вовків грішать дві місцеві жінки, у яких загинули собаки.
— Близько другої ночі одна з них почула гавкіт, потім — як пес завищав і затих. Тоді вона не наважилася вийти з хати, а вранці побачила кривавий слід, що тягнувся метрів на триста від двору, — розказав Олександр Якович. — Друга жінка виявила свого собаку задушеним у дворі. Раніше одразу б подумали на безпритульних собак, які залишилися без нагляду після того, як з початку повномасштабного вторгнення виїхали їхні господарі. Вони отаборилися на руїнах колишнього асфальтового заводу. Із часом здичавіли, почали нападати на людей. Їх змушені були відстрілювати.
Щоб з’ясувати (за залишеними слідами), хто цього разу безчинствував у Хрипівці, староста об’їхав на лижах сільські околиці і найближчий лісок.
— Заячих, лисячих слідів повно. Є й великі, але чиї вони, сказати не беруся, бо в ліску господарі вигулюють великих домашніх собак.
Добре, якщо не вовчі, бо дехто з мешканців села пішки ходить у місто на роботу, а молодь увечері — відпочивати.
— Уже чотири роки немає полювання. Популяція вовків зросла. Зараз вони йдуть у села в пошуках здобичі (взимку там вона більш доступна, ніж у лісах). Нападають здебільшого на собак. Це для них — делікатес, — каже голова районної організації УТМР Олександр Юрченко.
Запитую, чи був відстріл вовків минулого року.
— Ні, тільки лисиць.
Разом з тим, за словами старожилів, відстріл — найнадійніший спосіб захиститися від сіроманців.
— Після Другої світової тільки він і рятував. Бо вовків було стільки, що коня не можна було припнути навіть біля хати.
Марія ІСАЧЕНКО,
Городнянщина.
Фото Романа Лутченка