«Привіт із Чернігова! Не очікували? Сьогодні розповім вам одразу про кілька цікавинок! Днями я мала можливість завітати в Чернігів і подивитись на це чарівне місто власними очима. Моє знайомство з ним відбулося завдяки інтерактивній мапі demer.cn.ua. Просто уявіть: ви відкриваєте її і віртуально гуляєте вулицями Чернігова, але не безцільно, а вже вибудуваними маршрутами, розглядаючи при цьому місцеві старовинні будиночки. Це суцільна насолода! Я зрозуміла, що хочу створити серію прикрас, присвячену цим особливим чернігівським хатинкам, які люди часто вимушені залишати. Деколи навіть назавжди… Носити ж віконечко рідної хатки біля серця — це завжди пам’ятати про рідний дім…» — такий допис з’явився на сторінці 21-річної харківської майстрині та відомої волонтерки Ольги Толстої 17 січня. А разом із ним — і фото неймовірних прикрас ручної роботи — котильйонів, створених за мотивами чернігівської старовинної дерев’яної забудови.
***
— На сторінку проєкту «Дерев’яне мереживо Чернігова» я натрапила випадково. Перейшла на сайт, а там ця онлайн-мапа. Це було дуже цікаво, — говорить Ольга. — Я часто буваю в різних містах. Оскільки займаюся в тому числі й зооволонтерством, час від часу доводиться їздити в інші регіони для того, щоб прилаштувати якусь тваринку. Це я роблю залюбки, бо так можна поєднати добру справу з цікавою подорожжю.
Подорожуючи, особисто я завжди хочу натрапити на щось особливе, локальне. Проте в більшості міст України історична забудова — це більше великі будинки (у тому числі багатоповерхівки) зовсім іншого архітектурного стилю. Вперше я бачу, що історія живе у звичайних приватних будиночках, які не стоять десь на показ, а в них і зараз живуть люди. Ну і, звісно ж, те, що в Чернігові є такий варіант дослідження міста, як екскурсії за допомогою онлайн-мапи, — це величезний плюс. Це не про те, що треба приїхати в центр міста і переглянути загальновідомі локації, це зовсім інший (набагато цікавіший!) формат. Таке в Україні я також бачу вперше. А коли я дізналася, що «Дерев’яне мереживо Чернігова», як приватна ініціатива волонтерів, ще й не просто займається інформуванням інших про історичні локації міста, а й допомагає у реставрації цих дерев’яних будиночків, то була в повному захваті. Це так круто! Тим більше зараз, коли в більшості міст, на жаль, із відновленням історичної забудови великі проблеми.
Кілька тижнів тому Ольга Толстая приїхала у справах до Києва.
— Був час і можливість, тож на один день я машиною подалася в Чернігів, щоб побачити всю цю красу на власні очі, — каже вона. — Котильйони ж я зробила завчасно. Задумка сфотографувати їх на фоні прототипів у мене з’явилася ще раніше.
Котильйон — це традиційна українська нагрудна прикраса з бісеру, що має форму п’ятикутника або ромба. У минулому столітті дівчата часто плели їх для хлопців як знак симпатії та оберіг, особливо перед військовою службою. Сьогодні ж він повертається в моду як оригінальний елемент етностилю.
— Час створення такої прикраси залежить від багатьох факторів — величини котильйона, кількості оздоблення тощо. Робота дуже кропітка, бо виконується не на станку, а в техніці ручного бісерного ткацтва, — пояснює Ольга. — На найменшу з усіх прикрас, які я коли-небудь робила, у мене пішло п’ять годин, на найскладнішу — близько 50 годин.
Та найбільша цінність цих прикрас навіть не в складності роботи. Кожна з них має свою історію.
— Для відтворення дерев’яної забудови Чернігова в прикрасах я обрала три конкретних будиночки. Мене цікавили найбільш вдалі поєднання кольорів, які можна красиво відобразити в бісері. Хотілося чогось конт-растного, яскравого. Та основною метою було все-таки не створення гарних прикрас. Таких зараз багато. Чернігівські будиночки я хотіла відтворити як символ дому.
Із початком повномасштабного вторгнення дуже багато людей були вимушені залишити свій дім. Сама я мешкаю в Харкові на Північній Салтівці — у районі, який найбільше постраждав від обстрілів росіян. Там немає, мабуть, жодного вцілілого будинку. Якісь стоять просто без вікон і дверей, а якісь — вщент зруйновано авіабомбами. Я добре пам’ятаю, яка кількість людей у 2022-му полишала Північну Салтівку. Я теж була вимушена на певний час виїхати в область. Коли ж повернулася до Харкова, то із сумом дивилася на спорожнілі вулиці й згадувала, як тут було добре за мирних часів. Дуже страшно отак залишати свою домівку й не знати, чи скоро ти повернешся і чи повернешся взагалі. Це зрозуміє лише той, хто був у такій ситуації…
Як координатор громадської організації, яка займається евакуацією людей із прифронтових територій, я постійно спілкуюся з людьми, яких ми вивозимо, а тому часто чую і сумні, і страшні історії. Майже всі страшенно шкодують, що вимушені через росіян кидати свої домівки, залишати все, що в них було. І це не про речі, а саме про відчуття дому. Тому мені й хотілося не просто виготовити чергові прикраси, а наповнити їх сенсом. І я спеціально не робила їх багато. Натомість запропонувала своїм підписникам виготовити персоналізовані — щоб прикраса відповідала історії конкретної сім’ї, була віконечком чийогось реального дому.
І дерев’яні будиночки Чернігова запустили цю хвилю ностальгії за домом.
— Уже зараз до мене звернулося кілька людей із проханням зробити котильйон у вигляді їхнього дому, — говорить Ольга. — Одна із прикрас матиме вигляд віконечка хатинки з Чорнобиля. Жінка вирішила зробити такий подарунок своєму чоловікові — відтворити віконечко домівки його рідних, які колись мешкали в Чорнобилі. І це так щемливо! Людина вже не може там жити, але хоче носити біля серця прикрасу, яка нагадуватиме про рідний дім, адже це — місце сили!
Хочеться вірити, що своє місце сили не доведеться залишати жодному з нас. Тримаємо кулачки за ЗСУ і віримо в Перемогу України!
Катерина ДРОЗДОВА.
Фото з альбому Ольги Толстої
