«Це не просто ще один фільм про війну. Це унікальне свідчення трагічних подій і злочинів росії очима українців, яке має побачити і відчути весь світ. Щоб ніхто ніколи не зміг переписати нашу історію…» — так представляють стрічку «Довга доба» її автори і творці: режисер Алан Бадоєв і телеканал «1+1 Україна».
У ній є чимало Чернігівщини. Серед 12 тисяч історій із різних куточків України для фільму було обрано й історію наших земляків — Олександри Бережної зі Сновська та Дмитра Губенка з Мени, які повномасштабне вторгнення зустріли в обласному центрі.
А також саме тут створював музику до кінокартини композитор, музикант і автор композиції «Так звучить Чернігів» Євген Філатов.
200 годин хроніки
«Цей фільм створено із 200 годин хроніки: виживання, супротиву і життя під час війни. Кожна хвилина знята українцями на їхні мобільні телефони. Деякі герої вижили, деякі були вбиті… Але залишились їхні останні вчинки і голоси…» — ці слова перемежовують перші кадри документальної стрічки «Довга доба». У своєму інтерв’ю Олексієві Суханову кліпмейкер і кінематографіст Алан Бадоєв розповів, що в перші дні вторгнення почувався розгубленим.
— Десь на третій місяць війни, коли я довго-довго-довго думав, що можу зробити для своєї країни, виникла ця ідея. Бо я розумів, що всі повідомлення в телеграм-каналах скоро перейдуть у «білий шум», а потрібна драматургія.
В ефірі «Сніданку з 1+1» він закликав українців надсилати йому всі фото- і відеоматеріали найбільш щемливих моментів, пережитих до початку, в перший день і в подальші місяці великої війни. Кожні фото і хвилину відео, каже Бадоєв в тому ж інтерв’ю, він продивлявся (і не раз) особисто з другою режисеркою, режисеркою монтажу Яною Мазаною.
— Деякі файли приходили нам разом із розтрощеним телефоном, ми виймали з нього картку і діставали матеріал. Сідаючи дивитися надісланий відеоматеріал, ми з Яною ніколи не знали, про кого це і чим все закінчиться… Переповнювали емоції — від відчаю до гордості за героїв, бо їхні вчинки були неймовірними!
Півтора року пішло на відбір і компонування історій. І ось 200 годин хроніки переросли у 120 хвилин повнометражної стрічки. У ній є історії з Київщини, Дніпра, Харкова, Маріуполя, Херсона, є і з нашого Чернігова.
У 2023-му 21 листопада, в десяту річницю Революції Гідності та Свободи, відбувся перший допрем’єрний показ стрічки, а 10 лютого 2024-го вона вийшла в український кінопрокат. Напередодні на прем’єру фільму в Києві запросили зірок, телеведучих, журналістів, блогерів і героїв стрічки, у тому числі й наших земляків.
Олександра, Дмитро і Май
Їй 24, йому 30, а їхньому золотистому ретриверу 3 роки.
— Разом ми вже 8-й рік. Жили в одному гуртожитку, коли навчались у Чернігівській політехніці. Май — наш «перший синочок», — розказує сновчанка Олександра Бережна.
До повномасштабного вторгнення пара винаймала квартиру в горезвісній новобудові на вулиці В’ячеслава Чорновола.
— Живучи на 17 поверсі з панорамними вікнами, щовечора ми спостерігали неймовірні заходи сонця. Це одні з моїх найулюбленіших світлин.
Завдяки хобі (це фото- і відеозйомка) у Саші накопичилося дуже багато матеріалу про велику війну. І частина з них увійшла до фільму «Довга доба».
— Я побачила заклик Алана Бадоєва по телевізору, а потім і в соцмережах. Написала на вказані реквізити нашу історію, надіслала всі матеріали, які в мене були.
Саша переповідає моменти, які у стрічці склали їхню із Дмитром сюжетну лінію:
— 24 лютого я прокинулась о шостій ранку від дзвінка мами: «Донечко, не панікуй, буди Діму, збирайте найголовніше… Почалась війна…» Найстрашніші слова в моєму житті!
Із перших днів ми ночували в підвалі. Підніматися на наш 17 поверх я боялась, а помитися, попити чаю ми ходили у квартиру на 13-му — до знайомих, які залишили нам ключі й пішли до батьків. Третього березня, коли сирена взагалі не вимикалась, ми якраз були там. Прийшов і власник квартири. Ми побачили у вікні літак, почули вибух (тоді ворог скинув на житловий масив на розі Чорновола та Богуна щонайменше 6 авіабомб. — Авт.). Ми в чому були вибігли в коридор. Я тільки-но зачинила двері — як стався приліт. Бомба влучила у сусідню квартиру. Вибуховою хвилею нас поклало на підлогу. Наступне, що пам’ятаю: коли розплющила очі, було дуже димно, брудно і смерділо. Я одразу ж увімкнула телефон, ці кадри є у фільмі. Ми забігли в квартиру, хлопці схопили наші куртки, щось іще, й ми помчали в укриття. Я була в одних шкарпетках, взуття взяти не встигла, мені якесь потім дали люди.
Ми переночували в підвалі цього будинку, а вранці перебралися в інше укриття — приватної школи. Пробули там три чи чотири дні. Вибиратися з Чернігова зважились після того, як прилетіло в будинок навпроти цього укриття — у квартиру наших знайомих, які ховалися разом із нами. Ми зрозуміли, що вже ніде не почуваємося безпечно. І як не боялися вирушати, але лишатися в Чернігові було ще страшніше.
Ми пішки йшли до Анисова. Коли спустилися з пішохідного мосту, почалися вибухи. Ми не знали, вильоти це чи прильоти, але нам здалося, що дуже близько. Я подумала: «Мабуть все…» Поряд ішли інші люди, цілими сім’ями. Діти почали плакати, а наш 38-кілограмовий Май… вперше попросився «на ручки». До цього він вибухів не боявся, поводився спокійно. Тут же далі йти не хотів. Довелося його «умовляти»…
Потім ми їхали якимось автобусом. Поблизу Авдіївки (Куликівщина. — Авт.) перепливали човном через Десну. Там усе було організовано: людей переправляли човнами, а на тому березі їх забирали автобусом. По нас приїхав мій тато і забрав нас у Сновськ, а мама зустрічала вже там.
У фільмі є цей та інші кадри із Сашиними батьками — Оленою і Юрієм Бережними.
— Знаю, що орки заїжджали в місто, нашого мера забирали, ще когось. Але заїхати технікою не могли — через те, що був ремонт великого автомобільного мосту через Снов і лишився невеликий місток, яким лише одна машина проїжджала. А ще був великий розлив. Можна сказати, річка врятувала Сновськ.
…Коли росіяни відступили з області, Саша з Дімою побували в Чернігові. Приїхали по свої речі і зробили знімок, який облетів чи не весь світ.
— Ми зайшли в сусідню зруйновану квартиру, я побачила цей стіл, і в голові з’явився кадр. Ми зробили знімок і зразу вийшли. В цьому фото дуже багато болю, бо бачити рідне місто таким надзвичайно важко… Коли я опублікувала ту світлину, багато хто мені писав: «Я бачив цей момент», «Я був поряд»…
На Великдень 2022-го Сашу запросили на відеоввімкнення в ефір «Сніданку з 1+1» у рубрику «Щоденники війни». Тепер, після прем’єри фільму, їхню з Дімою історію дізналося ще більше людей.
— Я взагалі не знала, як усе буде змонтовано. Кінцевий варіант бачила уже в кінотеатрі на прем’єрі, де ми дивилися фільм разом з іншими героями та гостями. Познайомилися з Аланом Бадоєвим. Аж неочікувано було, що він — такий відомий та іменитий — настільки проста, щира людина! Обійняв нас як рідних. Адже знав про нас набагато більше, ніж ми про нього, оскільки передивився всі наші матеріали. А їх було в рази більше, ніж показали у фільмі, багато чого не увійшло. Під час перегляду всі дуже сильно плакали, ми — теж, але не через свою історію. Бо з нами, слава Богу, все добре, ті події позаду і, сподіваюсь, не повторяться.
На прем’єрі Саша сфотографувалась зі співачкою Наталею Могилевською, телеведучими Дмитром Гордоном, Олексієм Сухановим та іншими.
— Це зірки шоу-бізнесу, але після прем’єри фільму мої зірки — всі герої стрічки.
— А чи ви з Дімою самі відчули популярність? Вас почали впізнавати на вулицях?
— В інстаграмі надходить дуже багато повідомлень. А на вулиці ми й так завжди привертаємо багато уваги, коли гуляємо всі разом із великим собакою і дитячим візочком.
У кінці фільму говориться, що пара чекає на дитину. І ось 17 листопада 2023-го народився їхній Мирон. До речі, тепер уже більша сім’я знову мешкає в тому самому, відновленому, будинку на Чорновола, тільки в іншому під’їзді й нижче…
А ще біля нього переймався атмосферою для написання музики до «Довгої доби» композитор фільму, який 23 лютого завітав на благодійний спецпоказ стрічки у чернігівському кінотеатрі «Мультиплекс».
24 музичні композиції
увійшли до офіційного саундтрека картини «Довга доба». Євген Філатов розповів:
— Робота над їх створенням тривала десь два з половиною місяці саме тут, у Чернігові, на вулиці Фабричній, 12 — в родинному будинку моєї дружини (Нати Жижченко, співачки «Onuka». — Авт.).Влітку минулого року я почав працювати над музикою до фільму в майстерні її дідуся (українського майстра народних музичних інструментів та музиканта Олександра Шльончика. — Авт.). При записі музики до фільму я використовував і його спадщину: дитячі сопілки, цимбали, фортепіано «Україна» з Чернігівської музичної фабрики. Цей відновлений інструмент — це моя особиста гордість. Ми не маємо забувати, що в Чернігові була така потужна фабрика з виготовлення інструментів.
В інстаграмі на сторінках Євгена Філатова та фільму «Довга доба» можна побачити відео, як саме він створював ті чи інші звуки. Це дійсно заворожує!
— Для мене як для композитора «Довга доба», напевно, найважчий проєкт. По-перше, важко дивитися на всю цю правду. По-друге, фільм відрізняється від інших тим, що жодного кадру в ньому не було створено художніми засобами. Це стовідсоткова документалістика — відео військових і цивільних людей. Спершу я взагалі не знав, як до цього підійти. У співпраці з режисером ми розставили акценти, де саме музика підтримала б кадр. Було вирішено брати звуки, які ми чуємо в цих відео, і з них створювати оркестр, наприклад із сирен або звуків ударів чи вибухів. А потім, переглядаючи стрічку знов і знов, я все ж таки знайшов музичний ландшафт, який втілював у стрічку.
У ній лунає як професіональна музика, створена із симфонічним оркестром, так і зовсім нетрадиційна: я грав на незвичних музичних інструментах, серед яких глокеншпиль (дзвіночки) і юфон, зроблений американським майстром на замовлення. Його звучання — це щось середнє між грою на склянках із водою та на вібрафоні. Також я співав, Ната виконала партію сопілки.
— Ми маємо знати і пам’ятати, що музика, яка об’єднала всі ці різні історії, була народжена саме тут, — підкреслює голова «Єдиного мистецького простору Чернігівщини» Оксана Тунік-Фриз, з яким не раз співпрацював композитор, зокрема і під час роботи над «Довгою добою». — Євген надихався проходячи по Чорновола, біля готелю «Україна», біля стадіону та інших трагічних для нас місць, де зруйновані будинки, зруйновані долі… І все це було передано в його музиці.
— Хочеться, щоб після перегляду фільму люди ще раз пережили, як усе почалося, відчули, яка єдність була всередині нашої країни, і тримали цю єдність до Перемоги! — підсумував Євген Філатов.
24 лютого 2024-го, у річницю повномасштабного вторгнення, «Довгу добу» показали по телебаченню — на «1+1». А перед тим стрічка вийшла у світовий прокат. Вона є в ютубі з англійськими субтитрами. 22 лютого картину презентували у Штаб-квартирі НАТО в Брюсселі в межах стратегічного засідання послів та членів альянсу. Там Алан Бадоєв наголосив:
— Вслухайтесь у голоси українців… Ми зібрали їх для вас у капсулу часу. Коли будете дивитися цей фільм, пам’ятайте, що саме такий вигляд має боротьба за життя, за свободу, за майбутнє. Війна триває, а значить триває і наша довга доба…
Аліна КОВАЛЬОВА.
Фото автора і з альбому Олександри Бережної
