— Усе життя її руки щось роблять. І не тільки по господарству. Будучи професіональною майстринею, мама Люба завжди щось шила, плела. Скільки людей тільки на Носівщині, напевно, й досі мають одяг, який вона їм пошила! Може, в когось збереглися її невеличкі панно на стінах чи «доріжки» на комодах, прикрашені квітами з різнобарвних клаптиків. Скільки таких трояндочок, листочків, різної величини стеблинок прикрашали багатьом жінкам, дівчаткам одяг! І неможливо порахувати, скільки килимків пошито й сплетено її руками, скільки рукавичок і шкарпеток зносили та носимо й нині ми, її діти і внуки! — розказує Надія Кузьменко про свою неньку, Любов Олексієнко. Саме для неї, рідненької, Надія Василівна й хотіла виграти приз у нашому традиційному конкурсі передплатників «Із «Гартом» бути варто!». І це її бажання здійснилося: приз грудня — мультиварку — ми відвезли саме у Мрин Ніжинського району.
— Це я вдруге відправила квитанцію на ваш конкурс, коли передплатила «Гарт». Його ми з мамою читаємо вже багато років, — говорить 65-річна Надія Василівна, приймаючи подарунок. — На такий приз я навіть не сподівалась! Хоч і надіялася на якийсь виграш — просто хотілося маму порадувати. Їй 97 років. Дякуючи Богу, вона й досі не сидить без роботи.
І ми в цьому переконалися: коли увійшли в кімнату, Любов Василівна щось шила, а потім взялася плести килимок зі смужок тканини.
— Мама працює без окулярів. Сама і втягує нитку в голку, і ріже тканину на смужки чи клаптики. Усе робить акуратнісінько! Я написала їй: «Зараз приїдуть із газети «Гарт» — до Вас із призом», — показує Надія Василівна зошит, за допомогою якого спілкується з мамою. — Ми купили мамі слуховий апарат, але вона щось із ним не розібралася. То я їй про все пишу. Інколи мама відповідає, а переважно я її розумію і без слів, бо вже звикла. Живу тут із нею вже рік, відколи вона заслабла, а мій чоловік — Сергій Федорович — мешкає в нашій квартирі у центрі села.
Жестами я показала Любові Василівні на мультиварку: «Оце — для Вас. Зараз Вас із нею сфотографую». Вона ледь чутно відповіла: «Дякую». І продовжила своє рукоділля, поки ми з Надією Василівною розмовляли далі.
— Мама може говорити. Якщо захоче, то багато й без упину. Це залежить від її настрою. Пам’ять у неї краща, ніж у мене. Як почне щось згадувати, розказувати: про роботу у швейній і своїх колег, про Голодомор… Співає, навіть уночі, — «Заповіт», іще якісь пісні, молитви: «Вірую», «Достойно є» та інші. У нас співучий рід. Мамині батьки співали в церкві, виступали на сцені.
Надія Василівна запрошує в іншу кімнату, де на стіні висить афіша з фотографіями заслуженого аматорського народного хору України «Десна» Чернігівського міського палацу культури і його художнього керівника Миколи Олексієнка.
— Це мій старший брат. Мама його дуже любить — свого першого синочка.
Микола Олексієнко — заслужений працівник культури України, у хорі «Десна» працює з 26-ти років (зараз йому 78), а очолює його із 2010-го. Репертуар відомого не лише на Чернігівщині, а й далеко за її межами колективу складає понад 100 обробок українських народних пісень і близько 50 творів місцевих авторів.
Сама ж Надія Василівна пішла маминою стежкою.
— Я здобула вищу освіту інженера-технолога, але, як і мама, працювала швачкою. Із 1997-го мене запросили на крилас, й ось уже майже 30 років я читаю і співаю в церкві.
Четверо дітей, 10 онуків, 15 правнуків
— Мама народила п’ятеро дітей. Володя помер маленьким, і нас у батьків залишилося четверо. Сестра Ольга живе в Росії, ще одна — Віра — у Києві.Усі ми пишемо — і вірші, і прозу. У нас із Ольгою по дві книжки, Віра пише свою другу. Вони є по бібліотеках.
Вірин чоловік — Володимир Броварець (теж із Мрина) — був відомим науковцем-хіміком у галузі органічної та біоорганічної хімії, директором Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії імені В. П. Кухаря НАН України. Працював до останнього, бо в інституті захищалися дві докторських дисертації. У січні йому було б 70 років. Але, на жаль, 11 грудня його не стало. Онкологія, за два місяці згорів… Мама так плакала, коли я їй написала про смерть зятя…
А тата нашого немає вже 20 років. Працював зоотехніком, а на пенсію виходив меліоратором.
Від скорботи Любов Василівна рятується роботою.
— Мама щодня сідає працювати біля печі. Тут усі її робочі інструменти. Утомиться — ляже полежить. Тоді встає і знову працює. Такі килимки (вони використовуються як піддупники) ми віддаємо для ЗСУ, — Надія Василівна показує килимки, сплетені гачком і спицями. — Це мій, а це мамин. Скільки вже передали зроблених зі смужок — навіть не рахували. Сплетених нитками — більш ніж сотню (для них сестра з Києва передавала нитки від волонтерів). Зразу мама плела, тепер — я. Отець Юрій, священник із сусідньої Хотинівки, заїжджав привітати маму з Днем Святого Миколая, то готові килимки ми віддали йому, щоб передав для наших захисників. А оцей — для вас, щоб грів у відрядженнях. Мама всіх обдаровує своїми килимками. У свої вироби вкладає душу і молиться. Так і каже, що килимок намолений, аби сиділи на ньому і її згадували.
Я подякувала Любові Василівні й написала їй у зошиті: «Вітаю Вас із виграшем у «Гарті»! Захоплююсь Вашими працьовитими руками! Дай Вам Бог прожити ще багато років! І щоб руки не підводили!»
Вона похитала головою, мовляв, ні, багато не хочу. Але їй є для кого жити і кого радувати — Любов Василівна має 10 онуків і 15 правнуків. І їм також, коли приїжджають, любить щось розказати.
— Багато мама пережила, безліч спогадів має, але… — Надія Василівна завершує римованими рядками:
— Не встигаєм записати, що розповідає мати.
І пісні позабували, що із нею ми співали.
Бо нам ніколи, здається, час в добу не додається.
Пролітає все життя… Пам’ять, збережи Слова!
* * *
Другий приз цього розіграшу — електрочайник — виграла Катерина Вакуленко із села Халимонове Бахмацької громади. Вітаємо її та всіх-всіх переможців нашого конкурсу! І нагадуємо, що в січні ще буде СУПЕРРОЗІГРАШ із СУПЕРПРИЗАМИ. Тому шанси отримати хороший подарунок від «Гарту» є і в тих, хто вже надіслав нам свої передплатні квитанції, і в тих, хто це зробить найближчими днями. Відправляйте їх на адресу редакції (14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, 62) або їх фото на вайбер за номером (098) 741-88-51. У листі чи повідомленні вкажіть номер мобільного, за яким із вами можна зв’язатися, на конверті зробіть помітку «на конкурс». Також напишіть, скільки вам років, чим займаєтеся, як давно ви з «Гартом» тощо.
Аліна КОВАЛЬОВА,
с. Мрин Ніжинського району.
Фото автора