«Воля. Незламність. Єдність» — розмальовану танкову гільзу з таким написом місяць тому придбали на благодійному ярмарку Наталія і Олексій Солдати з Великої Загорівки на Борзнянщині. Зараз ця гільза стоїть на могилі їхнього сина — загиблого Героя Олега Солдата.
***
Благодійні ярмарки давно стали справжньою традицією для Бахмача — чи не щотижня місцеві волонтери влаштовують їх, щоб зібрати гроші на потреби 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго, у якій служить їхній земляк Володимир Гусол. Солодкі й солоні страви, чудові картини, рукодільні сувеніри, квіти в горщиках і багато-багато іншого — усе це має неабиякий попит на ярмарку, адже його основна мета — допомога захисникам.
— Ми щиро дякуємо нашим воїнам за те, що маємо можливість жити, творити, допомагати. А тому і кожен наш ярмарок наповнений вдячністю, любов’ю та вірою в Перемогу, — кажуть волонтери, серед яких, до речі, чимало дітей.
2 листопада на черговому такому ярмарку головним лотом стала танкова гільза, розмальована військовими 66-ї ОМБр. Волонтери планували продати її за символічно найвищу ціну, а гроші долучити до збору на автівку для військових, яким вона була потрібна терміново. Хто б міг подумати, що ця гільза не просто прикрасить чиюсь домівку, а стане справжнім символом незламності, боротьби і, на жаль, останнього бою…
— Ми з чоловіком були в Бахмачі у справах і на той ярмарок потрапили зовсім випадково, — говорить Наталія Солдат. — Пройшлися, подивилися. Звісно, ця гільза одразу впала в око. Я взяла її до рук, і тут дівчата-продавчині розказали, що розпис на ній робили військові, та й взагалі ярмарок — це збір на підрозділ, де служить їхній земляк. Я того хлопця не знала, вперше чула його ім’я, але в серці вмить защемило — це ж також чиясь дитина! Проте зразу тієї гільзи я чомусь не забрала. Ми вже виїхали з чоловіком із міста, а гільза ніяк не виходила мені з голови. Чомусь подумала, що було б добре поставити її на могилі сина, а ще… що Олег не простить мені, якщо я залишу її там. Сказала Олексієві, що мені дуже треба повернутися, бо гільза має належати Олегу. Чоловік погодився. Отак ми знову опинилися на ярмарку й забрали ту гільзу, задонативши шість тисяч гривень. Хай ці гроші стануть тією краплинкою, яка допоможе нашим хлопчикам. Я дуже вдячна кожному з них за можливість жити, віддячити ж їм зараз ми можемо лише так — за допомогою донатів.
***
Наші читачі, мабуть, добре пам’ятають родину Солдатів, адже «Гарт» писав про неї не раз. Син Наталії Іванівни і Олексія Григоровича Олег у 2012 році закінчив школу, а вже в 2013-му вступив до лав Збройних сил України — ніс службу у військовій частині селища Дружба на Ічнянщині. Коли ж у 2014 році на Сході почалася антитерористична операція, він одним із перших потрапив на передову. Звільнився з армії лише 2018-го, але, хоч і намагався налагодити мирне життя, його постійно тягло до побратимів на передову. 2022 рік став вирішальним — з початком повномасштабного вторгнення Олег Солдат одразу ж став на захист Батьківщини і знову потрапив на Схід.
— 4 серпня 2022 року він зателефонував нам і… попрощався. Його підрозділ був в оточенні під Павлівкою Волноваського району. Олег знав, що вихід звідти лише один — смерть… — не може стримати сліз Наталія Іванівна. — Більше його голосу ми не чули. А 9 серпня нам подзвонили побратими Олега і сказали, що 5 серпня він загинув.
Жити після такого важко, та батьки Олега змогли знайти сенс життя в допомозі іншим військовим і тепер постійно донатять на потреби підрозділів різних військових формувань. Так, після отримання грошової компенсації від держави за загибель сина частину коштів вони витратили на дві автівки, які передали бійцям 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Іще частину пожертвували на школу, в якій навчався Олег, — купили Великозагорівській ЗОШ І-ІІІ ступенів вуличний спортивний тренажер, мобільну баскетбольну стійку, п’ять гімнастичних матів, чотири комплекти комп’ютерів, дві класні дошки, фліпчарт, два стенди, кулер для води, лінолеум у дві класні кімнати і будівельні матеріали для ремонту коридору школи.
— Коли ми допомагаємо іншим (особливо військовим), стає неначе трохи легше, — зізнається Наталія Іванівна. — Ви тільки уявіть: місяць тому нам передали, що дві наші автівки й досі служать хлопцям на передовій. Ми думали, що за два роки їх уже й немає, аж ні… Це дуже радує, що вони на ходу, бо ми з чоловіком дарували їх від усієї душі, щоб вони допомогли врятувати життя чиїмось дітям, які зараз боронять нас.
***
А тим часом гільза від 66-ї ОМБР уже стоїть на могилі Олега Солдата.
— Привезли її на кладовище ми того ж самого дня, — каже Наталія Іванівна. — Нехай вона стане символом незламності нашого сина. Він добре розумів, що робить, усвідомлював, яка доля може на нього чекати, але не відмовився від боротьби. Для нас він завжди буде Героєм. Особисто ж я тепер дуже хочу придбати ще одну схожу гільзу — щоб на ній можна було вирізьбити портрет сина. Знаю, що такі бувають. Ось цей символ я триматиму вдома. Хочу завжди бачити Олега поряд.
Катерина ДРОЗДОВА,
с. Велика Загорівка на Борзнянщині.
Фото з Інтернету