У Римській імперії цю олію вважали елітним продуктом. Звичайні люди не мали доступу до нього, а патриції використовували… ні, не в їжу, а для змащування тіла. Якщо ви подумали про модну нині оливкову олію чи якусь з ефірних олій, то це не вони. Ідеться про олію з рижію. І в нас на Чернігівщині є її локальний виробник – фермерське господарство «СИНАГРО» в Переволочній Прилуцького району.
***
На території України рижій почали активно вирощувати на початку ХХ століття, однак після популяризації соняшнику його споживання різко зменшилося. Зараз про цю культуру пам’ятають хіба що агрономи-старожили Чернігівщини, в інших же областях про рижій часто навіть і не чули. Давню харчову традицію нашого краю вирішили відродити брати Синенки – Дмитро (37 років) і Сергій (33 роки). І їм це вдалося!
– Рижій – культура, що характерна для південної частини нашої області, тож і смак рижієвої олії нам добре знайомий з дитинства, – каже Дмитро. – Взагалі рижій аграрії часто називають «ранніми грошима», бо це культура, яка максимально рано сіється (в середині березня) і збирається також першою (на початку липня). Зерно рижію дрібне, сіється воно на глибину близько одного сантиметра, йому потрібна волога, щоб прорости, а тому сіяти у квітні-травні вже запізно. Якогось особливого тепла рижій не вимагає, тож добре визріває ще до початку найспекотнішого періоду. Втім ця культура має не лише плюси. Насправді вирощувати рижій не так уже й просто. Як правило, серед нього росте багато бур’яну, відібрати який доволі складно, але необхідно. У кожному бур’яні є своя олія, тож при виробництві ці домішки можуть зіпсувати смак рижієвої. Щоправда, ми із Сергієм із першого ж року посіву винайшли технологію, завдяки якій бур’янів серед рижію в нас практично немає, причому ми не використовуємо жодних гербіцидів. Але нехай наш метод залишиться в секреті. Якщо ж говорити загалом, то вирощування рижію – справа кропітка, тому не всі хочуть нею займатися.
Рижій «СИНАГРО» сіє вже три роки. Саме ж господарство з’явилося ще у 2018-му.
– У нас були земельні паї в оренді. Час оренди саме закінчувався, і Діма із Сергієм запропонували спробувати обробляти землю самотужки. На той час у нас були свої трактор і плуги, тож я й погодився. Зараз усім займаються виключно сини, мене ж вони гордо називають засновником «СИНАГРО», – долучається до розмови батько Дмитра і Сергія Олександр Синенко. – Років п’ять усі їм говорили, що нічого не вийде, бо таких дрібних фермерів багато і чимало вже, як то кажуть, зійшли з дистанції. Але з часом наше господарство стало розширюватися, з’явилася нова техніка. Починали ми із семи гектарів землі, а зараз хлопці обробляють вже понад 100 га. І не лише обробляють, а й виготовляють власну продукцію. До речі, дуже хорошої якості.
***
– На гарний рейтинг у нашій справі вийти дуже важко, а ось втратити його легко, тому ми стараємось як можемо, – зізнається Дмитро. – Хоча дається це не завжди просто, адже вчитись доводиться на власних помилках, доходити до кращого рішення дослідним шляхом. Так, спочатку ми експериментували з культурами, розробляли сівозміну. Зараз зупинилися на основних – соняшнику, кукурудзі, сої, пшениці. Кілька років поспіль сіємо пивоварний ячмінь. Цього року було на наших полях і жито. Ну і, звісно ж, рижій. Але його ми почали вирощувати лише після того, як облаштували власну олійню.
– Це також була наша давня мрія, – говорить Сергій. – Якось випадково ми потрапили на олійню в Хоролі на Полтавщині. Загорілися і почали шукати прес. Виявилося, потрібний продавався в тому ж Хоролі. Ми вже навіть приїхали, щоб його подивитись і, можливо, купити, але на місці зрозуміли, що зарано, бо таких величезних фінансових затрат ми не потягнемо. Це ж тільки здається, що купуєш прес і вже можна приступати до виробництва, а насправді до нього потрібно ще стільки всього! Та й взагалі купівля будь-якої нової техніки – це дуже ризикована справа. Тільки уявіть, у 2019 році, щоб закрити один із кредитів за техніку, мені довелося поїхати взимку на заробітки в Польщу. Отаким буває фермерство! – Сергій сміється. – А ось іще один приклад. Оці приміщення, де наші олійня та склади, ми купили всього за тиждень до повномасштабного вторгнення. І теж у розстрочку. Навіть не встигли ще розпланувати, що і де буде. Єдине – на цій території ще з радянських часів залишилися старенька олійня, млин і пекарня. Звісно, це те обладнання, яке в наш час вважається зовсім нерентабельним, але в лютому-березні 2022-го воно ой як нам згодилося! Ми мололи тут зерно, із того борошна пекли хліб і розвозили ближніми селами. Зараз млин і пекарня стоять, а ось олійня використовується. На ній наш колега Іван Маринич за власною технологією робить олію з підсмаженого соняшнику, і саме на ній ми робимо свою рижієву олію. Річ у тому, що сам процес її виробництва дещо специфічний. Зерно рижію росте неначе в чашечках, таким воно й привозиться з поля. Та якщо рижій бодай кілька годин перестоїть у такому вигляді, смак олії буде вже не той. Тому зерно потрапляє в нашу олійню одразу з комбайна – у період його збору ми працюємо фактично цілодобово. Спочатку з допомогою ще радянської крупорушки, яку переробили, ми відділяємо рижій від чашечок. Потім відправляємо зерно на велику пательню, перед цим роздавивши його. Отут треба добре знати ступінь потрібної просмажки, щоб не зіпсувати смаку майбутньої олії. Після підсмажування насіння відправляється під прес, який і давить олію. Щоправда, вихід на цій олійні невеликий – всього 30%. Тому наступного року ми хочемо придбати нову пательню, на якій обсмажуватиметься зерно, і спробуємо виробляти рижієву олію вже на іншому обладнанні – на нашій новій лінії, де зараз переробляється соняшник. Ось тоді вихід продукції буде близько 40%.
***
До речі, нову олійню братам Синенкам вдалося відкрити завдяки допомозі гуманітарної місії «Mercy Corps». У свій бізнес-проєкт зі створення олійні вони заклали суму в 1,6 мільйона гривень. «Mercy Corps» профінансувала половину – 811 тисяч гривень.
– Таку допомогу давали господарствам, які постраждали від окупантів. Так вийшло, що у 2022-му саме на наших землях велися бойові дії. Коли рашисти відійшли, на полях ми назбирали купу касетних снарядів. Тоді ж іще не дуже знали, що це таке, чи можна його чіпати, ось і прибирали поля самотужки. Вже пізніше рятувальники перевіряли всю цю територію і заодно забрали в нас ті боєприпаси. Розірваними були не всі… – згадує Дмитро.
– Взагалі складно тоді було, – додає Сергій. – У нас були кредити в доларах, а тут курс стрибнув із 23 гривень за долар до 38. Майже вдвічі! Ще й урожай кукурудзи того року видався дуже поганим. Наклалось усе одне на одне. Багато хто радив не починати в такий період проєкту з олійнею, почекати кращих часів. Та ми ризикнули. Тоді нам здавалося, що то великі гроші, а коли почали роботу, зрозуміли, що навіть півтора мільйона на олійню — дуже мало, бо ж треба було не лише закупити основне обладнання, а й відремонтувати приміщення, купити додаткове устаткування, тару. Та в результаті все вийшло, і зараз наша нова олійня працює на повну. За день ми виготовляємо 150 літрів соняшникової олії, але плануємо підвищити продуктивність. На Прилуччині наша олія має попит, беруть її і постачальники з інших місць, які привозять нам зерно.
А ось рижієвої олії в продажу «СИНАГРО» вже немає.
– Позаминулого року ми, можна сказати, лише пробували вирощувати рижій. Посадили невеличку діляночку для себе. Минулого року під нього ми виділили вже 2,5 гектара. Всю отриману олію продали ще до зими, тож цього року вирішили посадити більше – 5 гектарів, щоб хоч до грудня вистачило. Але все одно за той же самий період (і навіть раніше) в нас її вже розкупили, – розводить руками Дмитро. – Завезли її в кілька прилуцьких магазинів і… продавали через тікток. У принципі, в нашій області реклами вона не потребує, тож тут люди залюбки її купували. Завдяки ж Інтернету наша рижієва олія цього року поїхала на Сумщину, Житомирщину, Рівненщину, Одещину, в кілька областей на Заході України і навіть у Францію! Хоча вона має чималу ціну – 300 гривень за літр. Сподіваємось, наступного року після купівлі нової пательні і роботи на новій олійні ми зможемо зменшити вартість цього продукту. Та й наступного року плануємо засадити рижієм уже 20 га. До речі, урожайність рижію – близько тонни з гектара. А ще в планах – розроблення спеціальної етикетки. Поки що саме для рижієвої олії її в нас немає. Ми просто не очікували на такий попит.
***
А тим часом поціновувачі рижієвої олії вже діляться рецептами з її використанням у тому ж тіктоці та інших соцмережах. Із тими, хто не куштував цього продукту (а ми самі робили це вперше!), поділимось враженнями – дуже смачно і дуже незвично. Повірте, ця олія не схожа на жодну іншу, але точно варта того, щоб її скуштувати! До того ж вона надзвичайно корисна – має високий вміст антиоксидантів і мінералів, вітамінів A, D, E, K та F, а також жирних кислот Омега-3, Омега-6 та Омега-9. Завдяки цьому рижієва олія позитивно впливає на серцево-судинну, травну, нервову та статеву системи, поліпшує стан шкіри і прискорює загоєння ран. Крім того, має протизапальні, антиоксидантні та очищувальні властивості. Нехай вибачать ті, у кого на кухні панує оливкова олія, але, згідно з дослідженнями докторів Національної академії аграрних наук України, зрівнятись за корисністю з рижієвою може хіба що олія з льону. Отож при нагоді обов’язково купіть цей продукт.
Катерина ДРОЗДОВА,
с. Переволочна Прилуцького району.
Фото автора
