В Ічні родичі полеглих Героїв та інших померлих людей переживають вторинну, вже спільну для всіх біду — ще з літа могили їхніх рідних на різних кладовищах міста періодично обкрадаються і нищаться…
Однією з перших це помітила мама загиблого Героя Дмитра Сурая Тетяна. Розказує:
— Мій синзник безвісти 16 серпня 2023 року, пів року ми його шукали, поховали 9 лютого 2024-го на Шибенському кладовищі. Я ходжу на його могилу майже щодня або через день-два. Щоразу щось несу. 27 серпня цього року побачила, що з пам’ятника пропали три лампадки, дві статуетки ангелочків, плетена з атласних стрічок корзина (Дімина дружина робила її власноручно). Немає ні склянки, ні попільниці.
Тоді моїй дочці подзвонили рідні Героя Івана Кузьменка і спитали, чи в нас нічого не взято. Сказали, що з його місця поховання теж украдено фігурку ангела, ще щось, вирвано й забрано хрест, який був прикручений до прапора (рідні вже почали встановлювати пам’ятник Герою). Ми викликали поліцію, написали заяви.
Своєю гіркою історією ділитьсяТамара Блінова:
— У вересні 2024-го я на Ковалівському кладовищі поховала сина — поліцейського, який загинув у ДТП. Перед роковинами ми приїхали — одні камінчики на гробниці. Зірвано з хреста і побито синові фотографії, знято рушник, квіти винесено на смітник. Скільки всього я і невістка туди покупляли — нічого нема! Ми з нею заявили в поліцію.
Іншого разу я поїхала на могилу до сина, там іще один вазон із квітами стояв. У кінці кладовища поліцейські оглядали накоєне, шукали, хто це зробив. Я — туди. Повертаюся до синової могили, а ця жінка йде з моїм вазоном, квіти викинула на землю. Позбирала по могилках лампадки, інше. Я питаю: «Що ти робиш?» — «Прибираю». — «А хто тебе просив?!» Отак її і спіймали.
Ще тоді, на початку вересня, в ГУ Нацполіції в Чернігівській області повідомляли: співробітники відділення поліції №2 (м. Ічня) Прилуцького районного відділу поліції встановили, що до вчинення наруги над понад десятьма могилами захисників України причетна 32-річна мешканка Ічні, у скоєному вона зізналась.
Обидві матері говорять, що цю жінку на кладовищі зустрічали не раз, називають її ім’я — Тетяна.
— Я бачила, що вона нагинається над чиїмись могилками, позираючи на нас. Думала: чекає, поки ми підемо, щоб забрати прянички, цукерки. Нехай би собі забирала. Та я ж не думала, що вона такого накоїть! — обурюється Тетяна Сурай. — Коли поліцейські її опитували, вона все розповідала, куди що поділа. Нашого не показала, куди віднесла. Я вже пізніше відшукала на смітниках зламану рамку із синовою фотографією, нашого ангелочка з відбитим крилом. Та хоч би і все понаходила, я б його не забирала, бо мені бридко, що вона чіпала це своїми руками! Син Івана Кузьменка, Женя, казав, що хреста вони прикручували дротом за допомогою плоскогубців. Як вона його й розкрутила?! Теж віднесла на смітник.
Валентина Гуєва розповідає:
— 10 жовтня на Шибенському кладовищі в Ічні ми поховали Любов Степанівну Кізуб — нашу дорогу бабусю, прабабусю, матір та тьотю, і нашому горю не було кінця. Але ми й гадки не мали, що потім над її могилою якась «невміняєма» особа вчинить наругу: рушник, вінки та квіти викинуті на смітник, а сама могилка потоптана. І так само вчинено й з іншими свіжими могилами…
— Того, що я побачила на кладовищі (теж Шибенському. — Авт.) 2 листопада, не забуду ніколи! — каже Ірина Шкребко. — На могилі мого чоловіка залізний надгробок був скручений разом із вазами й квітами — у трубочку. Лежав у ямі біля кладовища. Я всю осінь носила на могилу квіти зі свого городу — і тільки за ними впізнала наш надгробок. А на іншій могилі хрест був скручений і погнутий. З нових могил забрано і квіти, і вінки. Найболючіше було дивитися на могилу нашого воїна Івана Кузьменка. Квіти разом із великими вазами викинуті, все потоптане…
29 жовтня Тетяна Сурай вкотре виявила, що із синової могили зникли й нові поставлені перед цим ангелочки, лампадки, склянка.
— Збігала я на кладовище і 3 листопада — перед самим судовим засіданням у нашій справі. На могилі вже не було рушничка, корзинки, яку для Діми робили його діти. Пішла її шукати, а там — склад: купи свіжих квітів, вінків, рушники, вазони, поламані хрести — їх я нарахувала шість, видно, що зі свіжих могил. Усі ці фото я показувала судді.
Однак засідання так і не відбулося — не прийшли двоє з восьми заявників. Його перенесли на 27 листопада.
— Ми з іншими рідними просили не відкладати, розглядати справу навіть без двох заявників, щоб Таню вже того ж дня ізолювати. Але до нас не дослухались. Таня на суд прийшла з мокрими по коліна штаньми — це ж знову вночі «працювала» на кладовищі. Сіла, нога за ногу. На зауваження судді відповіла: «Я не можу сидіти нормально, бо в мене ноги болять через них» — і показала на нас. Бо ж вона цілодобово ходить нам «допомагає». І після суду пішла далі плюндрувати могили! На кладовищі її і знайшли. Встигла поорудувати! У вівторок, 4-го, я і мама ще одного загиблого захисника Віті Мошенця написали повторні заяви.
5 листопада в ГУ Нацполіції в Чернігівській області повідомили, щоправоохоронці затримали «32-річну місцеву мешканку, яка систематично чинила наругу над могилами захисників України та іншими похованнями» і помістили її до ізолятора тимчасового тримання. «Слідчий під процесуальним керівництвом Прилуцької окружної прокуратури продовжує досудове розслідування у кримінальному провадженні, відкритому за ч. 3 ст. 297 Кримінального кодексу України (наруга над могилами, вчинена повторно). Санкція статті передбачає обмеження волі на строк від чотирьох до п’яти років або позбавлення волі на строк від чотирьох до семи років».
— Таню закрили до 3 січня 2026 року. Ми дуже вдячні суду за обраний запобіжний захід! Хоч два місяці буде спокійніше! Надіюсь, і за вироком суду її посадять, щоб більше не коїла лихого. Вона таке городить!.. Дивиться на мене, питає: «Ви що, не хочете вилікуватись?» — «Від чого?» — «Ну я оце поприбираю — і мені легше. І вам полегшає». Я їй кажу: «Не треба мене лікувати! Не чіпай могили мого сина!» Відповідає: «Добре, я ваше прохання занесу в особливий реєстр».
Якщо вона не здорова — нехай її примусово лікують. Або, поки її не визнано хворою, хай судять як здорову. Ми просимо захистити наше найсокровенніше! Я не вимагаю матеріального відшкодування, а лише хочу спокійно ходити до свого сина і щоб місце його останнього спочинку ніхто не оскверняв!
Аліна КОВАЛЬОВА,
м. Ічня.
Фото з альбому Тетяни Сурай
