Валентина Зуб із села Озеряни на Варвинщині дуже хотіла потрапити на сторінки «ГАРТу». А мрії збуваються, якщо до їх здійснення докласти хоч трішки зусиль. Валентина Миколаївна так і зробила: минулого вівторка передплатила нашу газету, зразу ж сфотографувала свою передплатну квитанцію і відправила знімок на гартівський вайбер. У четвер під час розіграшу в редакції переможною стала саме її квитанція.
Із запропонованих нами призів Валентина Миколаївна вибрала набір каструль. І вже у п’ятницю ми відвезли його в Озеряни. Це чи не вперше в нашому традиційному конкурсі передплатників приз так швидко дістався переможниці з моменту відсилання нею квитанції — всього за три дні!
— Я з «ГАРТом» іще з часів, коли він називався «Комсомольським», — хвалиться 69-річна Валентина Миколаївна, приймаючи каструлі від нашої газети. — Яка ж я рада! Поставлю їх отам у серванті на почесному місці — берегтиму, щоб і онучці вистачило. А ось, — показує на стіл, — номери попередніх тижнів. Моя найулюбленіша стаття — від 13 березня цього року «Нове життя з маминою ниркою». Я її стільки разів перечитувала! І щоразу плакала!.. Дай Боже здоров’я Софії та її мамі Олені Михайлівні, яка віддала дочці свою нирку!
Маркові
Валентина Миколаївна багато говорить і про свою дочку — видно, що надзвичайно нею пишається.
— Віта вчителює в Чигирині Черкаської області — викладає біологію і хімію. Дуже достойний педагог! Працює майже на дві ставки, веде інтелектуальні класи, готує обдарованих учнів за програмою МАН (Малої академії наук. — Авт.), і вони не раз посідали призові місця на рівні Черкаської області у Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН. Віта приходить з роботи, обідає — і знову сідає за підготовку до уроків.
Зять Геннадій із перших днів повномасштабного вторгнення пішов на війну добровольцем. Коли 3 березня 2022-го ми його вітали з днем народження, він уже був на фронті. Воював під Ізюмом, під Слов’янськом. Повернувся з інвалідністю. Так жаль його й інших захисників!..
Їхній донечці Софійці 20 років. Навчається в Черкаській академії, опановує ортопедагогіку (наукова дисципліна, що вивчає специфічні принципи, методи та форми навчання і виховання дітей із порушеннями опорно-рухового апарату. — Авт.). Софійка в нас одна-єдина внучка — у сина Андрія дітей немає. Він, як і Віта, навчався в Ніжинському педагогічному університеті, працює в Києві, але не за фахом.
У Софійки день народження 29 вересня, а в мене — 30-го. За знаком зодіаку я — Терези. А за східним календарем — Мавпа. Вона — віртуоз, найшвидша тварина з усіх знаків, найпомітніша, найактивніша. Оце і я така, — лукаво усміхається Валентина Миколаївна. — Мене і в школі мавпою дражнили. Так мене прозвала сусідка через город, однолітка. Це зараз мені смішно, а тоді було дуже обидно. Хто з хлопців обзивав мавпою — того била. Мені купили портфель із двома замками (ніхто в школі такого не мав). Було, брат мого сусіда мене займає і займає. Раз я його в спину тим портфелем як штурхонула, то він у сніг і зарився, — сміється.
— То Ви із заможної родини, якщо мали портфель як ні в кого?
— Моя мама була головним ветлікарем на половину Варвинського району, а батько — лісником (потім — бухгалтером, перед пенсією — обліковцем), тож гроші в нас водилися.
— А мої батьки працювали в колгоспі, що ж тоді платили… — долучається до розмови чоловік Валентини Миколаївни, 77-річний Іван Маркович. На подружжя в селі по-вуличному кажуть «Маркові» — за іменем їхнього батька і свекра Марка Панасовича.
— То Вам попалася багата наречена! Як же Ви зважилися до неї підійти, якщо була така бідова?
Валентина Миколаївна випереджає чоловіка з відповіддю:
— Ой, навіть не знаю, в кого я така вдалася. Дуже люблю шуткувати! Колись на весіллях тамади не запрошували, то я, було, перевдягнуся лікарем: начеплю окуляри, грузинський ніс, вуса, за наркоз у чемодані цеглина — і йдемо гуляти, жартувати.
— Її в такому образі ніхто не впізнавав, — докидає Іван Маркович.
— Коли ми обоє навчалися заочно в Прилуцькому гідромеліоративному технікумі (він — на електрика, я — на техніка-гідротехніка), то там одне одного не бачили. Після закінчення навчання мене забирав до себе дядько — батьків троюрідний брат — в Ізмаїл Одеської області, але мати їхати відрадила. Доля чекала тут, — дивиться на чоловіка.
— Де ж ви зустрілися?
— Коли я працювала на телеграфі, мене одна озерянська пара запросила хрещеною їхньої дитини. Кум каже: «Я Вас, кумо, познайомлю з озерянським хлопцем!» І познайомив.
— І скільки ви вже разом?
— 44 роки.
Робота і захоплення
Розпитую в подружжя про їхній трудовий шлях.
— Я ще працювала кухарем у їдальні на буровій і трохи в колгоспі. Потім у колгоспі перейшла спочатку в овочеву ланку, опісля стала обліковцем, а якийсь час суміщала цю посаду ще з диспетчерською. Тоді пішла у страхову компанію, довго була страховиком.
— А я 41 рік працював електриком у РЕСі, потім у колгоспі.
— І зараз, якщо кличуть, Ваня йде допомогти за його фахом. Ще займається бджолами. Разом тримаємо кролів, індокачок, курей (торік їх було 88 штук). Я сама щеплю дерева, уже в саду їх ніде саджати! Взимку, коли роботи надворі вже нема, починається рукоділля. Колись я багато вишивала, а ще змолоду шию: від тапочок до картуза.
Коли розвалився Союз, не було нічого. Якось я за викрійками пошила сину костюмчик: шорти, теніску і картузик. Знайома питає: «Де купила?» — «Сама пошила». — «Не обманюй». Я й довела — показала виворіт картузика (не вистачило тканини, то я на підкладку зробила шість трикутничків зі свого плаття). Шила штани, курточки, дочці сукні, кофти. Зараз шию підковдри, простирадла — постільне.
А ще пишу вірші. Також я — активна учасниця всіх заходів у селі. П’ять років добивалася капітального ремонту проблемної ділянки дороги — і гроші таки виділили й кілометр покриття відремонтували.
Рецепти від Валентини Зуб
Є у Валентини Миколаївни ще одне захоплення — куховаріння. Причому рецепти вона вигадує сама.
— Ми з чоловіком дуже любимо гарбуз, це ж наш, український, плід. Саджаємо гарбузів багато, і я щодня що-небудь із них готую: або просто запікаю, або щось інше роблю. Наприклад юшку гарбузову з плавленим сиром. Ось рецепт: на 2 літри води 350 грамів гарбуза, 2 сирки, 1 чайна ложка солі. Коли гарбуз звариться, треба збити все блендером із порізаними кубиками сирками, додати 50 г вершкового масла і порізаний чорнослив. Хай покипить іще 5 хвилин.
Поділюсь і найпростішим рецептом смачного торта, приготувати який зможе кожен: 6 яєць, 700 грамів кефіру (чим рідший, тим м’якшим буде корж), 1-1,5 склянки цукру (я кладу одну, бо не люблю дуже солодкого), 1 чайна ложка з гіркою соди, 2 склянки борошна, 2 неповних столових ложки какао. Яйця я збиваю виделкою, вливаю кефір, у нього всипаю соду, ловко розбовтую, додаю борошно. Переливаю тісто у форму — і в розігріту до 180 градусів духовку на 15-20 хвилин. Перемазати коржі можна кремом (його я також варю сама), варенням тощо. Смакуйте!
* * *
Разом із Валентиною Зуб цього тижня пощастило Віталієві Зарівчацькому із Чернігова — він у нас виграв набір (ковдру з подушкою).
* * *
Вітаємо перших переможців цього етапу нашого традиційного конкурсу передплатників «Із «ГАРТом» бути варто!». І закликаємо всіх читачів слідувати їхньому прикладу: випробуйте удачу й ви! Передплатіть «ГАРТ» для себе, своїх батьків, бабусь та дідусів і надсилайте квитанції на адресу редакції: 14000, м. Чернігів, проспект Перемоги, 62 або на вайбер за номером: (098) 741-88-51. У листі чи повідомленні вкажіть номер мобільного, за яким із вами можна зв’язатися в разі виграшу, на конверті зробіть помітку «на конкурс». Чим більше квитанцій — тим більше шансів виграти! Нехай пощастить саме вам!
Аліна КОВАЛЬОВА,
с. Озеряни Прилуцького району.
Фото автора