Біля його двору в Радичеві за день буває більше машин, ніж в усьому селі. По виноград приїжджають не тільки зі своєї, Понорницької, громади, а й із сусідніх. Господар дозволяє вибирати грона прямо на кущі, тож товар найсвіжіший. Пропонує скуштувати нижні ягоди (виноград дозріває зверху вниз), аби пересвідчитися, що стиглий. Вибирати є з чого — на своїй ділянці Володимир Васильович вирощує 33 сорти ягоди сонця: 27 столових і 6 технічних (для виробництва вина). Каже: залишив найкращі, які добре проявили себе в цій місцевості. П’яти відведених під виноград соток уже замало: лоза швидко розростається, бо господар створив для неї найкращі умови і — без перебільшення — няньчить. Обрав місце на південно-східному схилі — щоб забезпечити краще сонячне освітлення, захист від сильних вітрів, відведення зайвої вологи, запобігання застою холодного повітря. Внизу — озеро, Десна.
— Річка балансує мікроклімат. Взимку в мене градусів на чотири тепліше, ніж загалом у селі.
На Донеччині, де Володимир Васильович жив раніше, хороші для винограду умови, розказує, створювала сама природа:
— Вони були не просто хорошими — ідеальними. Визрівали всі — навіть дуже пізні — сорти. Перший кущ винограду я посадив там у 2006 році. Коли виїжджав на Чернігівщину, їх було вже понад сто.
У тому ж 2006-му Володимир Новоженов (за фахом він інженер) розміняв п’ятий десяток. Він родом із Шостки Сумської області — на Донеччині разом із партнерами здійснював бізнесовий проєкт щодо забезпечення Маріуполя питною водою.
— Чому вирішили зайнятися саме виноградом?
— Люблю його з дитинства. Батько навчався на юридичному факультеті в Ташкенті. Привозив величезні грона. Смак того винограду я пам’ятаю і досі. Захотілось і самому вирощувати такий.
У Новоазовському районі йому приглянулося місце в селі Самсонове: і на схилі, і до моря рукою подати. Там і придбав житло. Те, що навколо пустир, не зупинило. Усе розчистив, окультурив, звів двоповерховий будинок з усіма вигодами. Крім винограднику, заклав сад. У планах було відкрити винарню і сироварню.
Усе змінив 2014 рік. Новоазовський район опинився в зоні бойових дій. Наприкінці серпня російські війська захопили значну частину його території, у тому числі Самсонове (село — за 6 км від райцентру). Відтоді воно на тимчасово окупованій території.
У серпні 2020-го Володимир Новоженов разом із матір’ю покинули село. Із речей узяли тільки найнеобхідніше — те, що можна було донести.
— Щоб подолати лінію розмежування, нам довелося довго йти пішки. А матусі на той час було майже 85 років. Але вона витримала, — згадує виноградар.
Мати завжди була для нього матусею. Вона надихала і підтримувала сина. А він беріг і жалів її як міг. Цього літа Катерини Олексіївни не стало. Володимирові Васильовичу її дуже бракує. Дружини теж немає поряд — вона доглядає за своєю матір’ю в Шостці.
Від важких думок, від смутку його рятує виноградник.
— Це не дачний варіант, коли можна навідуватися раз на тиждень. Винограду потрібен щоденний догляд. А в нагороду, крім урожаю, отримуєш заспокоєння і задоволення.
Розповідаючи, чому обрав для життя саме Радичів, Володимир Васильович каже:
— Тут не тільки сприятливі для виноградарства умови, а ще й неймовірна краса. Я запримітив ці місця ще до війни, коли сплавлявся з друзями Десною. Та по-справжньому вони мені відкрилися, коли обійшов їх пішки. Тепер наче вже все знаю там до дрібниць, а все одно постійно відкриваю щось нове — так що свої 15 тисяч кроків я роблю щодня.
Тут, як і на Донеччині, він фактично почав усе спочатку — розчищав пустир, будував, закладав сад і виноградник. Про проблеми, які довелося розв’язувати, Володимир Васильович говорить двома словами. Зате про кожен сорт винограду готовий розповідати і розповідати.
«Роміна» — сорт української селекції з терміном дозрівання 95-105 днів. «Красавчик» — новітня гібридна форма винограду, розроблена приватним селекціонером із Нікополя Олегом Писанкою. «Аватар» — кишмиш американської селекції, його темно-сині ягоди мають виїмку на кінчику.
Для вина Володимир Васильович вирощує білі сорти винограду — «совіньйон блан», «рислінг», «цитронний магарача», «мускарис», «трамінер», «йоханітер».
Червоні, каже, тут не набирають достатньо цукру. А спеціально він їх не підсолоджує. І не фільтрує.
— Фільтрація відбувається природним способом. Усе, що для цього потрібно, — час.
Для виробництва є невелика винарня з пресом, дробаркою. Там поки що все вручну. Для зберігання є два погреби під будинком.
Володимир Васильович розказує: почав робити вино для проби — що вийде. Вийшло! Вино врожаю 2023-го давно розкупили. А те, що робилося з минулорічного винограду, він планує розливати в листопаді. Воно теж буде міцністю 11-12 градусів. Люди вже цікавляться, коли можна буде його придбати.
— А Вам яке вино найбільше подобається? — запитую.
— З мускатних сортів.
У планах — розширення виробництва білого вина і початок — червоного. Щоб вийшло не «чорнило», сировину для нього доведеться закуповувати на Півдні.
— А що з Вашим виноградником на Донеччині?
— За ним наглядають сусіди. У них виноградник — близько гектара. Мій був шість соток.
— Не збираєтесь повертатися, коли село звільнять?
— Ні. Та й будинок там пошкоджений, розграбований. Залишуся в Радичеві. Це тепер не просто моя домівка — я вже не зможу без цієї краси.
— Сир теж будете робити? — запитую у виноградаря наостанок, аджена Донеччині він виготовляв різні сорти сиру. Навіть знаменитий французький (його батьківщина — Нормандія) камамбер — м’який, із грибним смаком, покритий білою пліснявою. Цей сир обожнював Наполеон ІІІ. Вважається, що саме камамбер надихнув Сальвадора Далі на створення відомої картини «Постійність пам’яті»: годинники на ній мають структуру цього сиру. — Молоко нормандських корів славиться високим вмістом жиру та білка. Знайдете тут таке?
— Шукаю. Уже перепробував у всьому селі. Найкраще — в сусіда, — усміхається.
Марія ІСАЧЕНКО,
с. Радичів на Коропщині.
Фото з альбому Володимира Новоженова