25 вересня подружжя Курнусів із Ромнів Сумської області встановило намет поблизу села Обмачів на Бахмаччині, щоб кілька днів порибалити в Сеймі.
— Сюди ми приїхали вдруге, — розказує Сергій. — Уже вечоріло, коли посеред річки побачили собаку.
— Бідолаху несло течією, крутило колами! Уже виносило на ширину річки, а там течія ще більша… — згадує Олена.
— Вона намагалась борсатися, та була дуже ослаблена і не могла вибратися сама. І нам не вдавалося її дістати. Пливли хлопці човном, допомогли. Уже потемки ми витягли собачку на берег. Бідаха ледь ворушилась — знесилилась, замерзла. Якби й далі залишалась у воді, то просто потонула б.
Ми її погодували, напоїли, і ніч вона відсипалась. На ранок трішки відійшла. Нас не боялась. Була в нашийнику. Не худенька. Видно, що домашня. Дуже добра, розумна, слухняна. Дружина гуляла з нею, зробивши з мотузки повідець.
— Цілий день нам не рибалилося, боліла душа за цю тваринку: де знайти її господаря чи до кого прилаштувати?..
Сергій дав оголошення в місцеві фейсбук-групи. І тієї ж п’ятниці ввечері хазяйка знайшлась!
— Коли ми передали собачку жінці, вона сказала: «Ви врятували не Мотю, а мене!»
— Так і є! — говорить телефоном Вікторія Ботвіновська. — Мотя (це гонча) — моя єдина рідна душа поряд! Я живу на хуторі Вербівка біля Миколаївського Крупицького монастиря вже 16 років, і з них 14 літ у мене є Мотя. Думаю, вона подалась із дому… помирати (перед зникненням дуже погано почувалась після укусу кліща, хоч її й полікували).
23 вересня я пішла по гриби. Мотя, як і щоразу, провела мене до берега Сейму. Приходжу назад — а її немає, хоча вона завжди поверталась і чекала мене вдома. Заблудитися не могла, бо тут усі краї знає. Я пів ночі з ліхтариком шукала її. Потім три дні ридала, вже подумки з Мотею попрощалась. А коли знайомий переслав мені допис про виловленого собаку, мало інфаркту не схопила!
Знайшли Мотю через день аж на другому березі Сейму нижче за течією. Мабуть, цей час вона десь ходила, а тоді впала в річку. Це справжнє диво, що саме в тому місці, у той час хтось опинився! Бо для риболовлі з ночівлею вже холодно, та й будень же був, а не вихідний…
Зараз через війну в нас мосту немає, тож мене знайомий переправивчерез Сейм на баркасі, щоб забрати Мотю. Її рятівників я запросила до себе в гості. Вдома Мотя ніби ожила, почала добре їсти, хоч іще й слабенька.
— Ми повернулися в Ромни раніше, ніж планували, й без риби, зате нам аж до сліз радісно, що вдалося витягти Мотю і повернути її хазяйці! — тішиться Олена. — Чоловік сказав: «Лише заради цього варто було сюди приїхати!»
Аліна КОВАЛЬОВА.
Фото надане Сергієм Курнусом