Це найбільші птахи у світі. Їхній зріст може перевищувати 2,5 метра, а вага – 150 кілограмів. Під час бігу за один крок вони можуть подолати від трьох до п’яти метрів, адже розвивають швидкість до 97 км/год. Живуть ці птахи до 40-50 років. Мабуть, усі вже здогадалися, що йдеться про страусів. І віднедавна побачити цих птахів наживо, погодувати їх із рук і навіть скуштувати яєчню зі страусиного яйця можна на Чернігівщині – в Охіньках Прилуцького району на екофермі «Веселий страус», яку цього літа відкрили для відвідувачів Сергій і Юлія Марченки.
Дитяча мрія здійснилася
– Це дитяча мрія чоловіка, – усміхається 35-річна Юлія. – Сергій завжди жартував, що вийде на пенсію і займатиметься розведенням страусів. До пенсії йому, звісно, ще далеко (Сергій працює інженером в аграрній компанії. – Авт.), але… Почалася повномасштабна війна, і ми вирішили, що свої мрії треба реалізовувати вже зараз. Хто знає, що буде далі. На початку минулого року ми замовили на Івано-Франківщині вісьмох страусенят і пів року чекали, поки вилупляться малюки. Коли забирали їх додому, пташенятам було всього по 5-7 днів. Зовсім маленькі, неначе їжачки. На жаль, двоє дороги не перенесли – померли за кілька днів після того, як ми привезли їх в Охіньки.
Мороки зі страусенятами було чимало. Вони ж як діти – їдять кожних дві години. У перші місяці ми давали їм спеціальний комбікорм, підмішували до нього варені курячі яйця та вітаміни. А ще додавали траву – люцерну, конюшину. Її треба було дуже дрібно різати, адже навіть дорослі птахи великих шматків трави не їдять – забивається шлунок. Коли малеча підросла, стало простіше. Зараз даємо страусам зерно, траву, а також диню, кавун, помідори (їх вони найбільше люблять), хліб у помірній кількості. Взимку ж у зерно додавали сушену траву, перебивали її за допомогою корморізки. Або ж можна натерти червоного буряка, моркви, яблук чи гарбуза. А ще страусам обов’язково потрібно давати дрібні камінці, щоб їжа добре перетравлювалася.
Зараз на екофермі родини Марченків шість страусів – самці Владик і Карпо та самички Дельта, Криводзьоб, Топік і Полясик.
– Маленькі страусенята – це лотерея. Дізнатись, хлопчик це чи дівчинка, можна лише за рік, коли вони починають линяти. У хлопчиків пір’я сірого кольору змінюється на чорне, а в дівчаток так і залишається сіреньким. Зараз у нас дві ідеальних страусиних сім’ї – на одного хлопчика припадає дві дівчинки, – пояснює Юлія. – Придбали ми й інкубатор на 60 яєць, тож наступного року плануємо виводити малечу. Наші страуси до того часу якраз будуть підходящого віку. Взагалі вони починають нестися у два з половиною роки. Зараз яйця несе лише Дельта. Їй 4 роки. Потрапила вона до нас, можна сказати, випадково. У грудні минулого року у фейсбук-групі «Підслухано Прилуки» ми наштовхнулися на оголошення про продаж дорослої страусихи в Петрівському. Раніше там була страусина ферма, а коли почалася повномасштабна війна, практично всі птахи загинули, залишилась тільки оця дівчинка. Два роки господарі ще тримали її, а потім вирішили продати, хоч і не сподівалися, що хтось її купить. Спочатку Дельта сторонилася інших страусів, та поступово призвичаїлася. Зараз усі вони добре ладять між собою. Одну ж дівчинку з тих, що ми вирощували змалечку, недавно нам довелося зарізати. Вона впала на ноги, а це для страуса критично. Тим більше що на Прилуччині немає жодного ветеринара, який би міг лікувати цих птахів.
Смачне м’ясо і корисний жир
Зараз, мабуть, більшість із наших читачів уявила, скільки м’яса можна отримати з однієї такої 120-кілограмової птахи. Але тут ми вас здивуємо.
— Всі думають, що м’яса в страуса багато, та насправді його всього близько 20 кілограмів, — каже Юлія. — Але дуже смачного! На вигляд воно схоже на дичину, бо червоне. А за смаком трохи нагадує кроляче, бо дуже ніжне. Якось ми організували ярмарок, щоб зібрати одному військовому на операцію, то я приготувала кашу зі страусиним м’ясом і безкоштовно пригощала бажаючих. Багато хто казав, що м’ясо надзвичайно смачне. Дуже цінується і страусиний жир. Його часто називають «еліксиром молодості», бо креми з цим жиром прискорюють регенерацію клітин шкіри, розгладжують і пом’якшують її, а також зменшують пігментацію. Також страусиний жир корисний при лікуванні ушкоджень суглобів та м’язів, під час опіків, обморожень, сприяє він загоєнню ран і навіть лікує псоріаз. У нас з одного страуса вийшло 13 літрів жиру. Якщо ж говорити про внутрішні органи, то серце важило 800 грамів, печінка — два кілограми. Легенів як таких у страуса немає, вони неначе вбудовані в грудну клітку.
— А яйця страуса? Скільки вони важать і які на смак?
— За смаком найбільше схожі на гусячі. Розміром же і вагою вони можуть бути абсолютно різними. Чим старша самка, тим більші яйця вона несе. Середня вага одного — 1,3-1,5 кг. Якось ми вирішили розлити яйце Дельти у склянки і підрахувати загальний об’єм. Вийшло півтора літра. Взагалі ж вважається, що одне страусине яйце замінює 12-15 курячих. Але страуси несуться не щодня, а раз на 3-5 днів. До речі, тут є ще один нюанс. Забрати яйце в страуса не так уже й просто. Це треба робити не самому: хтось відволікає птаха, хтось забирає. І забирає швидко, інакше може дістатися на горіхи, — сміється Юлія. — Кажуть, у страуса мозок менший, ніж його око, і це точно. Якщо хтось зайде в загорожу годувати птахів, вони не розпізнають, господар це чи ні. Щоб вберегтися від нападу страуса, потрібно підняти руку вгору — вони бояться тих, хто вищий за них. Отакий-от секрет. І під час небезпеки, попри поширений стереотип, голови в пісок вони не ховають. У піску лише чистять пір’я. А ще навіть взимку страуси можуть спокійнісінько гуляти і навіть ночувати на вулиці. Ці птахи витримують температуру до мінус 30 градусів.
Як приручити страуса
І хоч Сергій із Юлею вже стали справжніми експертами з утримання страусів (на Чернігівщині так точно!), за ці півтора року без ексцесів на їхній фермі не обійшлося.
— Якось взимку прийшла я ввечері з роботи дуже втомлена. Настільки, що навіть їсти сил не було. І тут дзвонить сусідка. Починає здаля: «Що робиш?» Кажу: «Втомилася, вже спати збираюся». А вона: «Ніколи спати, страуси втекли!» Виявляється, сусідка виходила по дрова і побачила, як наші страуси розбігаються вулицею. А ми перед цим годували їх хлібом, ось трохи всередині загорожі й залишилось. Мимо пробігала собача зграя, заскочила в ту загорожу по хліб, страуси злякалися, проломили загорожу, винісши і сітку, і стовпчики, й розбіглися в різні боки. Сказати, що ми були в шоці, — нічого не сказати. Зима, вечір, темрява… Одне слово, ловило їх тоді пів села. Та якщо наздогнати страуса ще можна, то завести куди тобі треба практично неможливо. Доводиш його до хвіртки, а він розвертається і мерщій тікати. Ми випрацювали стратегію. Отож ловіть лайфхак, як приручити страуса. Надіваєш на руку шкарпетку. Коли наздогнав страуса, хапаєш його за голову і швидко натягуєш ту шкарпетку йому на шию. Коли він нічого не бачить, стає слухняним. Тож спокійно береш його під крила і ведеш. Хоча треба бути готовим, що цей процес може бути довгим. Так, дорослу страусиху на відстань 30 метрів хлопці вели 40 хвилин! Та то ще пів біди. Поки ми бігали за страусами, селом їхала фура й один із птахів вискочив прямо перед нею. Водій злякався, різко натиснув на гальма. Люди нам телефонують: «Там начебто вашого страуса збили». Сергій поїхав у ту частину села, а туші птаха немає. Думали, хлопці з тієї фури забрали, аж ні. Від світла фар страус перелякався і побіг далі. Добіг аж до зупинки на краю села, і зловили ми його вже у людей на подвір’ї. А двох і взагалі шукали до півночі — ніде немає. Вже змирилися із втратою цих птахів, подякували людям за допомогу і пішли додому. Вранці десь о 5-й прокинулися і чоловік запропонував востаннє проїхатися в пошуках селом. Ми поїхали і на горі біля вишки таки їх знайшли. Подзвонили куму, щоб прийшов на допомогу, я зняла із себе шкарпетки і давай їх ловити. Так усіх додому й повернули.
Дитячі свята і жіночі ретрити
Що цікаво, купуючи своїх перших страусів, Сергій із Юлією навіть не думали про екоферму, яку будуть відвідувати всі бажаючі.
— Ця ідея виникла спонтанно, — каже Юлія. — У нас троє дітей. Дочка Владислава — студентка, навчається в Польщі, сини Дамір і Карим — школярі (9 і 3 клас). Повезти їх на Прилучинні фактично нікуди, їхати ж далі не завжди є можливість. І так не лише в нас. Ось і захотілося нам зробити щось для дітей. Звісно, одними страусами їх не зацікавиш. Тому ми вирішили облаштувати мінізоопарк. Купили ще трьох павичів — самця і двох самичок. До речі, і харчування, і профілактичне лікування в них дуже схожі зі страусиними. А ще в нас живе єнотиха Шиза. Норовлива, але саме цю тваринку я дуже хотіла. Вже замовили кролика, нутрію та білочку, далі ж подивимось.
Не дивно, що Юлія так старається для дітлахів. Саме з ними вона звикла і відпочивати, і працювати.
— Свого часу я була керівником хореографічного гуртка, та й взагалі дуже люблю дітей. На початку літа свою екоферму ми в тестовому режимі відкрили саме для них. І вирішили не обмежуватись екскурсіями, а проводити ще й цікаві майстер-класи. Я їх розробила близько 20. Є кулінарні (приготування піци, коктейлів), творчі (розфарбовування екосумок, футболок, виготовлення картин із пластиліну, інтуїтивне малювання), розвиваючі (варіння мила, виготовлення мильних скрабів) тощо. Влітку, коли працювали дитячі табори, на них записувались і групами. А так суботами я зазвичай оголошую якийсь майстер-клас, і всі бажаючі на нього записуються. Також вихідними я організовую дитячі свята — з аніматорами, бульбашковим шоу, пінними вечірками. Діти це дуже люблять, а я люблю, коли вони радіють.
Крім того, Юлія влаштовує посиденьки для дорослих дівчаток:
— Це такі собі жіночі ретрити, на яких завжди є запрошений гість. Ми не прив’язуємось до віку, професії, місця проживання. Просто збираємося, щоб дізнатися щось нове і цікаво провести час. Скажімо, на один із таких ретритів ми запросили нутриціолога, він нам провів лекцію про гормональне здоров’я жінок, а ми поставили запитання, які цікавлять найбільше. Потім посмажили з дівчатами омлет зі стаусиного яйця і влаштували частування. Розумію, що в нас люди до таких заходів ще не дуже звикли, тим паче в селі, але дуже хочеться, щоб навіть у найвіддаленішому куточку Чернігівщини і дорослі, і діти мали змогу відвідати якесь цікаве місце, відпочити і наповнитися позитивом.
Отож, якщо ми зацікавили вас своєю розповіддю про страусину ферму і її господарів, обов’язково завітайте в Охіньки. Ви точно не пошкодуєте!
Катерина ДРОЗДОВА,
с. Охіньки
Прилуцького району.
Фото з альбомуродини Марченків