24 серпня, у День Незалежності України, Ірина Тетюха з Варви відзначала своє 16-річчя. Її привітав дружний волонтерський колектив, до якого Іра недавно долучилася. Старші колежанки подарували іменинниці валізу, яка точно їй пригодиться, коли після закінчення школи вона поїде навчатися далі.
І побажали Ірині на всі шляхи брати із собою лише хороше, адже в її «життєвій валізі» за ці 16 літ і так зібралося немало важкого…
Варвинська команда
— Ми — група волонтерів із Варви, — розказує 50-річна Валентина Москаленко. — Уже в перші дні повномасштабної війни ми почали шити для наших військових. Сьогодні нас працює п’ятеро, Іринка Тетюха — шоста.
Разом із Валентиною Миколаївною із самого початку волонтерять Валентина Демченко (зараз їй 63), Тетяна Сидоренко (59 років), Вікторія Бондаренко (54 роки) і Любов Ройко (їй 49).
— Наша наставниця Валентина Петрівна — досвідчена швачка, майстер своєї справи. Її ми називаємо «геройською мамою», бо в неї обидва сини — захисники. Старший син — учитель математики — 24 лютого 2022 року пішов добровольцем на фронт. Молодший — нацгвардієць, має високе звання, стояв на обороні Гостомеля.
«Та ти на небі, не зі мною…»
24 серпня відзначила свій день народження і Любов Ройко. Її чоловік — Микола Григорович — обороняв Бахмут. Зазнав важкого поранення. Комісований, та не залишається осторонь — завжди, коли є потреба, допомагає нам. Їхній син служить у Нацгвардії.
Валентина Москаленко розказує, у чому полягає їхня з однодумицями допомога:
— Шиємо для хлопців-оборонців необхідне. Зокрема простирадла, ковдри, звичайні труси й адаптивні — для поранених, шорти, подушки-піддупники, маленькі подушечки для спальних мішків, підголовники, рушники тощо. Недавно виконали важливе замовлення — відшили водонепроникні плащі. На наші запити матеріальну допомогу на закупку тканини надають небайдужі варвинчани. Велика всім вдячність!
Зараз тісно співпрацюємо з подружжям Тамари й Олександра Тютченків із Горобіївки Срібнянської громади («Гарт» про них не раз писав. — Авт.): ми їм тільки-но готові вироби відправили, як вони їх одразу ж на Нову пошту — і все необхідне поїхало до хлопців.
— Іринка допомагає нам в усьому, навіть опанувала шиття чоловічої білизни. Із червня вона ходить до нас працювати постійно. Попри різницю у віці, Іринці комфортно в нашому оточенні. Тут вона отримує підтримку і пораду. А на долю цієї тендітної дівчинки випало багато життєвих випробувань, найтяжче — втрата батька.
Про нього на сайті Варвинської селищної ради сказано: «9 листопада (2024 року. — Авт.) Варвинська громада з глибоким сумом попрощалася зі своїм сином, Героєм і захисником рідної землі Тетюхою Миколою Васильовичем, який віддав життя за незалежність і свободу Батьківщини».
У некролозі зазначено, що Микола Васильович працював у райагробуді, на Варвинському хлібокомбінаті, в колгоспі села Богдани, трактористом на Гнідинцівському газопереробному заводі, пізніше — в ТОВ «Прогрес» у селі Гнідинці, а з 2005 року — водієм і машиністом екскаватора спочатку в «Комунальнику», потім у КП «Господар». Став на захист рідної землі з початком АТО і повернувся до лав захисників після повномасштабного вторгнення, був старшим сержантом. Із грудня 2023 року вважався зниклим безвісти. А вже після обміну тілами і тесту ДНК повернувся додому навіки… Офіційні дата, місце й обставини загибелі — 10 грудня 2023 року на Донецькому напрямку під час мінометного обстрілу.
— 10 місяців сім’я перебувала в невідомості, сподівалися, що Микола в полоні. Іринка була впевнена, що тато живий. Говорила: «Він мені сниться, ніби приходить додому…» Та, на жаль, дива не сталося… У листопаді вся Варва проводжала Героя в останню путь…
Іра сприйняла таткову загибель дуже тяжко. Вони були такі близькі! Донечка успадкувала від батька темперамент, риси характеру.
На фейсбук-сторінці Ірини багато фото і відео її з батьком, світлин його самого, а ще — зворушливих рядків про тата, опублікованих після похорону, до роковин його загибелі, до Дня батька, до 50-річчя, якого він так і не зустрів. У своїх посланнях вона називає тата своїм «світлом і опорою», звертається до нього «мій рідненький», «моя кровиночка».
Тобі сьогодні — п’ятдесят,
Та ти на небі, не зі мною…
А я лиш фото обіймаю.
Я вірю — ти десь поруч тут,
Мій тату рідний, мій Герою!
Тебе нема, а я живу,
3 твоїм теплом у серці знову…
«Пишаємося такими дітьми!»
— Коли тато їхав на Донеччину, ми із сестрою не хотіли його відпускати, — розповідає Іра. — Дуже довго його обнімали, наче було якесь передчуття, що це востаннє… І ми так більше й не обнялися, навіть не побачилися вживу, тільки по відеозв’язку…
— Якось Іринка сказала: «Якщо я пережила похорон, то житиму й далі», — із сумом говорить Валентина Миколаївна. — У неї і досі все пов’язано з татом. Замовила на його могилку вазу. На футболку нанесла фото, де вона на руках у тата. Носить батькову військову форму.
— Ношу форму на честь тата, бо я — його продовження, — додає Іра.
— А ми її підтримуємо, налаштовуємо на краще, скеровуємо: «Тобі в житті треба всього добиватися самій, навчайся». Вона йде в 11 клас Варвинського ліцею
№ 2. До речі, у їхньому класі це вже друга тяжка втрата.
Батько Іриної однокласниці Софії — учасник АТО, доброволець із перших днів повномасштабного вторгнення Микола Борщ — загинув при виконанні бойового завдання 20 серпня 2023 року на Донецькому напрямку. Іра каже, що вони із Софійкою співчувають одна одній.
— Іринка дружить із багатьма, а найбільше — з Анею Меняйло. Ця дівчинка приїжджає із Чернігова до бабусі й дідуся. Аня пережила Ягідне (разом із мешканцями цього села в Чернігівському районі й тими, хто приїхав туди рятуватися від наступу на обласний центр, була в заручниках окупантів у підвалі місцевої школи. — Авт.). Зараз її тато теж воює, на передовій.
— Влітку ми з Анею ходили допомагати разом. Вона вже поїхала додому, бо скоро в школу, а я буду волонтерити і під час навчання. Адже так я хоч чимось допомагаю воїнам.
Із майбутнім фахом Іра ще не визначилась. Щодо хобі — вона любить співати і фотографувати.
— Мама купила мені фотоапарат Nikon D3100. Люблю знімати все навколо, особливо тварин (у мене є кіт Том і собачка Пупсень).
— В Іринки виходять дуже гарні, живі знімки. Вона сама жвава, чуттєва, емоційна. Ми пишаємося, що в нас є такі діти, як Іринка й Аня! Вони — справжній приклад не лише для ровесників, а й для дорослих!
Аліна КОВАЛЬОВА,
сел. Варва.
Фото наданєВалентиною Москаленко