У турнірі «Кубок Незалежності», що проводився в Мені напередодні головного свята країни, взяли участь 5 команд юних (2017 року народження) футболістів — «Мена», «Кудрівка. Юніонір. 2017», «Сновськ», «Корюківка» і «Борзна». Перше місце за результатами матчів здобула «Кудрівка». А найкращим гравцем у ній, точніше гравчинею, стала 9-річна Маргарита Косолап. Найкращі визначалися в кожній команді. Маргарита серед них — єдина дівчинка. Як і єдина дівчинка у своїй команді.
І це визнання в неї далеко не перше: маленька футболістка була і найкращою серед захисників (вона — крайній правий), і найкращою гравчинею на інших турнірах.
— Маргоша — супер! — не приховують захвату уболівальники.
— Це — талант, помножений на щоденну працю, — говорить 43-річний Ігор Міщенко, тренер дитячої футбольної школи «Кудрівка. Юніор» (вона в Сосниці, Маргарита відвідує її понад 2 роки).
Він вирізняє перспективних спортсменів мало не з перших занять. Адже тільки на тренерській роботі — понад 8 років. Починав у Сосницькій ДЮСШ. Коли її закрили, був керівником спортивних гуртків у місцевій гімназії.
У футбольну школу перейшов, щойно вона відкрилася. Це було у 2019-му. Засновник школи — відомий український бізнесмен, президент і власник футбольного клубу «Кудрівка» Роман Солодаренко. Назва клубу — на честь невеличкого села на Сосниччині, малої батьківщини Романа Васильовича.
— Маргариту «відкрили» з першого погляду? — запитую тренера.
— Тут — особливий випадок. Спочатку треба було вирішити, у якій групі їй займатися. У дівчачій усі були старші мінімум на 6 років. У хлопчачій, що підходила за віком, — жодної дівчинки. Інших варіантів не було. Маргошка погодилася тренуватися разом із ровесниками. Батьки її підтримали: «Хоче — нехай займається. Для себе».
— З усіх хлопців (їх було більш ніж 30. — Авт.) я знала тільки кількох. На перших порах трохи соромилася. Але так кортіло грати, що це швидко минуло, — згадує Маргарита. Каже: на футбол її підсадив на 5 років старший брат Женя. — Він тренувався в команді «Кудрівка. Юніор». І мені туди хотілося. Понад усе.
— Вона дуже старалася. Рвалася на тренування навіть з температурою. Надворі — спека, мороз, а Маргошка працює. Крім тренувань, у неї були ще й індивідуальні заняття. Тепер вона не просто не поступається хлопцям. Маргоша — лідер, — продовжує тренер. — У цієї дитини надзвичайна самоорганізація. Вона дуже стримана. Коли щось не виходить, не нервує, не рюмсає. Мовчки продовжує добиватися результату.
— Невже справді ніколи не плачеш? — дивуюся.
— Намагаюся. Але щоб ніколи, то ні, — каже чесно. — Під час гри в Чернігові був такий удар по коліну, що сльози самі бризнули.
— А від невдач чи образ?
— Невдачі — це ж тимчасово. Чого від них плакати? А образ немає. У школі (навчається в четвертому класі Сосницької ЗОШ І-ІІ ст. — Авт.) у мене багато друзів. Із хлопцями з команди теж дружимо.
— Та коли хтось порушує правила гри чи поводиться грубо, Маргошка може й за шкірку взяти, — усміхається Ігор Міщенко.
А на вигляд вона — дуже мила панянка з довгим волоссям. Мама — Віра Василівна — робить їй красиві зачіски, які, проте, не заважають спортивним заняттям. Тож на кожен матч Маргарита йде як на свято. Хоча з моменту, коли він починається, забуває про все, крім футболу.
— Грали в Бахмачі, у Славутичі, в Борзні, Мені, Корюківці, — починає перераховувати і зупиняється: всіх виїздів не згадати. Так само не пам’ятає точно, скільки має нагород. Мовляв, головне — покращувати результати.
— Футбол тобі, мабуть, і сниться.
— Часто. У снах теж завжди граю на захист.
— Як до твого захоплення тепер ставляться мама з татом?
— І вони, і Женя мене дуже підтримують.
— Для Юрія (батька Маргарити. — Авт.) успіхи дочки — це ще й найкраща реабілітація після пережитого на війні, — переконаний тренер. — Він, як і інші батьки, приходить не тільки на матчі, а й на тренування. Я дозволяю. Але за умови, що дорослі не будуть втручатися і давати поради, як краще грати.
Для юних спортсменів дуже важлива така зацікавленість і увага. А щоб іще більше здружити їх, ми влаштовуємо футбольні поєдинки між батьками і дітьми. Після кожного з них — спільний обід, потім вони купаються в озері, грають у волейбол.
Обід — за рахунок закладу. Як і форма та спортивний інвентар. Але навчання в школі футболу платне — 450 грн за місяць за одного учня.
— Як часто в тебе тренування? — далі розпитую Маргошу.
— Тричі на тиждень. Тривають годину. А потім іще сама займаюся. Ніхто не наполягає. Просто я так хочу.
— Мрієш про професіональний спорт?
— У школі мені подобаються уроки мистецтва, математики, англійської, та думаю, що моя майбутня професія обов’язково буде пов’язана з футболом.
— Інші випускниці «Кудрівки. Юніор» теж
приймають такі рішення? — запитую в тренера наостанок.
— Не всі, але приймають. Скажімо, Настя Федосенко і Марина Супрун, наскільки мені відомо, недавно підписали контракти із жіночими футбольними командами.
До теми
Боротьба за визнання жіночого футболу не була легкою. Перший жіночий футбольний клуб був заснований у Великій Британії в 1895 році.
У 1920-му цей вид спорту набув свого розквіту — того року у квітні в Англії відбувся перший міжнародний двобій серед жіночих команд. Але вже 5 грудня 1921-го Англійська футбольна асоціація проголосувала за його заборону на всіх полях, які використовувалися клубами, що входили до неї: «Футбол жінкам не підходить, тому не заохочуватиметься».
Заборона була скасована тільки в липні
1971-го. Із 1996 року жіночий футбол входить до програми Олімпійських ігор.
Український жіночий футбол довго був маловідомим і непопулярним видом спорту. Та після того як у березні 2020 року виконком Федерації футболу України затвердив стратегію розвитку жіночого футболу, яка передбачала обов’язкову наявність жіночих команд для всіх клубів Української Прем’єр-ліги, на футбольній мапі нашої країни почали з’являтися нові конкурентоспроможні жіночі команди.
Марія ІСАЧЕНКО,
с. Кудрівка на Сосниччині.
Фото із сайта Менської міськради