31 серпня КП «Муніципальна варта» оприлюднило відеозапис із камери спостереження в одному з мобільних укриттів Чернігова, на якому було зафіксовано, як невідомий чоловік використовує приміщення захисної споруди як вбиральню. Співробітники поліції оперативно відреагували на відео, встановили особу порушника і склали на нього адміністративний протокол за дрібне хуліганство. Мережа вибухнула коментарями. Хтось обурювався і просив суворішого покарання, а хтось резонно запитував: «А де в місті можна знайти громадську вбиральню? Якщо хочеш у туалет, просись в якесь кафе або…» Як вирішити це питання, давно знають у Коропі. Уже два роки в центрі селища діє громадська вбиральня. Безкоштовна! Усі витрати на її утримання взяла на себе Коропська селищна рада.
— На мою думку, одна з найбільших проблем кожного нашого містечка чи селища — це саме громадські вбиральні. У Коропі така проблема теж була. Соромно сказати, але деякі люди, які приїжджали сюди в справах, замість вбиральні ходили десь у ліс під селищем. Саме тому, коли мене обрали очільником Коропської громади, облаштування громадської вбиральні стало однією з перших ідей, які я дуже хотів реалізувати, — розповідає голова Коропської селищної ради Володимир Куніцин.
Щоправда, далося це йому непросто. 2,5 мільйона гривень — саме стільки депутати селищної ради мали виділити з бюджету громади на цей проєкт. Проголосували за нього швидко, так само швидко домовились, що поділять необхідну суму на дві частини (все-таки одразу повна для Коропа була непідйомною) і протягом двох років облаштують приміщення для вбиральні.
— Вийшло так, що грошей нам знадобилося менше, та й часу теж. Із бюджету громади виділили першу частину — 1 мільйон 450 тисяч гривень. Їх було витрачено, а для завершення не вистачало 140 тисяч гривень. Отут і почалися проблеми. Виділення цих коштів депутати заблокували, — говорить Володимир Миколайович. — Спасибі керівникам наших аграрних підприємств, які додали на цю справу 120 тисяч гривень. Іще 20 тисяч доклали ми з дружиною.
Вбиральня була готова. Наступним питанням було її утримання. Ясно, що за таким приміщенням потрібен постійний нагляд. Але… За які кошти це робити? Якщо брати плату за відвідування, то скільки? Як і хто буде її приймати? Як звітувати за ці гроші документально? Найкраще рішення мені підказала дружина: постійні працівники, які обслуговуватимуть вбиральню, мають бути обов’язково, а ось від плати за її відвідування краще відмовитись, мовляв, природні потреби — це не те, на чому треба заробляти. Я з нею погодився і не пожалкував. Все-таки громадська вбиральня — це не про гроші, а про людську гідність.
Підходимо до коропської громадської вбиральні — чималого приміщення, до якого веде акуратна доріжка. Обабіч неї — квітники з трояндами. Поряд — альтанка з лавами та урною для недопалків.
— Це колишнє приміщення дитячої амбулаторії, — пояснює Володимир Миколайович. — Щоправда, воно давно не використовувалось, бо було в дуже поганому стані. Може, хтось і мріяв забрати його під реалізацію якогось комерційного проєкту, адже місце доволі вдале — у самому центрі поряд із базаром, кафе, дитячим майданчиком. Але, як на мене, ми знайшли йому ідеальне призначення. Працює наша вбиральня щоденно із 7-ї до 20-ї години. У базарні дні її відвідує близько тисячі людей, в інші — 300-400. Маємо трьох працівниць, які позмінно тут чергують.
— У нас чисто як в аптеці, можете перевірити, — з усмішкою зустрічає нас чергова на вході.
І це не перебільшення. Світле чисте приміщення, запах свіжості, приємна музика, пахуче мило, якісний туалетний папір і навіть підгузки для малюків — так виглядає коропська громадська вбиральня всередині. Поділена вона на чотири окремих зони — чоловічу, жіночу, зону матері і дитини та зону для людей з обмеженими фізичними можливостями.
— За рік на її утримання громада витрачає близько 200 тисяч гривень. Плюс заробітна плата працівницям. Я вважаю, що це небагато, — каже Володимир Миколайович. — Зате людина почувається тут людиною. Вона не повинна думати, як їй виділити ті кілька гривень, щоб справити свої природні потреби (бо, на жаль, у нашій державі для когось і ці копійки мають значення), її ніхто на вході не обмежує шматочком паперу. На мою думку, наша селищна рада багато чого зробила для покращення якості життя мешканців громади, але дякують чомусь найбільше саме за цю вбиральню. З одного боку, наче й кумедно, а з іншого… Це ж, і правда, про людську гідність, торгувати якою не варто.
Катерина ДРОЗДОВА,
селище Короп.
Фото автора
