Хоча тепер уже — колишньому, бо житловий гуртожиток коридорного типу на вулиці Ушинського в Чернігові, збудований для працівників камвольно-суконного комбінату, зараз має статус звичайного багатоквартирного будинку, оскільки кімнати в ньому приватизовані.
В одній із них усе й сталося. Прибулі на виклик правоохоронці виявили в шафі тіло жінки, яку заштовхали туди ногами догори. Вона була в темно-синій сукні. Білий горошок на ній від крові став червоним. А на голові були глибокі рани. Згідно з висновками фахівців, причиною смерті стала відкрита черепно-мозкова травма з переломом кісток черепа.
Цією нещасною виявилася 65-річна Надія Коропець, мешканка Кудрівки на Сосниччині. Звідти вона родом. Замолоду виїхала із села, та в кінці 1990-х повернулася в батьківську хату. Була замужем, мала дочку.
За словами односельців, родина жила, як усі: в основному з домашнього господарства. Згодом чоловік помер, і через деякий час Надія вийшла заміж за місцевого. І овдовіла вдруге. Залишилася сама (дочка живе в Славутичі). Потім на Чернігівщину прийшла війна.
У лютому 2022-го онук другого чоловіка Надії, Олег Коропець, який жив у Чернігові, привіз звідти в Кудрівку знайомого — Максима Гавриленка. Поселив його в хату своєї бабусі, яка стояла порожньою: на Сосниччині тоді було набагато безпечніше, ніж в обласному центрі.
У селі самотній жінці важко, бо вся робота — на одні руки. Тому Надія була рада, коли Максим почав їй допомагати. Йому було трохи за 40. Молодий, сильний — усе робив швидко і вправно. Згодом перебрався в її хату.
У Кудрівці згадують: постоялець Надії поводився нормально. Принаймні ні в чому скандальному чи протиправному помічений не був. Навіть подумати не могли, що на той час він уже відсидів за вбивство. «Уміє маскуватися, — зітхають тепер. — Але те, що приховував, все одно вилізло через кілька місяців».
Востаннє Надію з Максимом у селі бачили разом 23 серпня 2022-го, коли вони пропустили автобус на Чернігів і йшли на трасу ловити попутку. Жінка була у святковій темно-синій сукні в білий горошок. Помітили на її руках і золоті прикраси — браслет, перстень, обручку. «Куди це так вирядилася?» — перше, що спадало селянам на думку. Ніхто й подумати не міг, що всього за кілька годин через ці прикраси Надію жорстоко вб’ють у колишньому гуртожитку на Ушинського, де мешкав Олег Коропець і до якого, за словами односельців, ці двоє їхали в гості.
Втім, згідно з матеріалами судової справи, у гостях Надію пригощав не Олег, а її улюблений помічник. А разом із нею ще двох своїх знайомих — чоловіка і жінку. Спочатку сиділи на стадіоні за гуртожитком, потім — в одній із його кімнат. Коли гостя з Кудрівки захмеліла, Гавриленко запропонував їй віднести золото в ломбард, щоб продовжити святкування. Але дістав відмову.
Тоді Максим звернувся по допомогу до Євгена Левчикова, котрий теж був у їхній компанії. Попросив позичити кілька таблеток азапіну, які той приймає через важке захворювання. Це — антипсихотичний засіб, що чинить сильну заспокійливу дію. Поєднувати азапін з алкоголем категорично заборонено, бо спиртне багаторазово посилює дію препарату на центральну нервову систему, що може призвести до колапсу серцево-судинної системи.
— Усе обійдеться. Треба тільки, щоб вона міцно заснула і ми могли без проблем зняти золото, — переконував товариша, і той врешті-решт погодився.
Гавриленко налив горілки всім чотирьом. У чарку Надії додав дві таблетки азапіну. Але вона більше спиртного не захотіла — її вже й так хилило в сон. Після цього він підмішав нейролептик у компот. Сподівався, що його Надія точно вип’є — коли її «сушитиме». Та вона заснула, навіть не доторкнувшись до чашки. Тоді Максим знайшов молоток. Простягнув його Левчикову.
— Дєлай! — вказав на Надію.
У того забракло духу.
На суді Левчиков стверджував, що завдавати ударів (усього їх було більш ніж десять) почав Гавриленко. Він долучився потім.
Присягався, що не хотів. Але подільник пригрозив, що зробить з ним те ж саме: «Поряд ляжеш». Левчиков робив те, що наказував Гавриленко, бо боявся. Бив навмання — не міг дивитися на жертву.
Потім вони зняли з бездиханної жінки прикраси. Тіло запхали в шафу нашвидкуруч — абияк. Тому воно майже зразу випало і напівзависло. Заштовхували ногами. У шафу вкинули і закривавлену подушку.
Повитирали кров, перевдяглися і пішли здавати золото в ломбард. За все отримали 6 тисяч гривень, які поділили порівну.
Шукаючи пояснень, чому так відкрито «світилися» (Гавриленко надав приймальниці свій паспорт, обоє навіть не намагалися сховатись від камери відеоспостереження), у Кудрівці припускають: співучасники були певні, що наступного дня — на свято Незалежності України — росіяни завдадуть ударів по Чернігову, і збиралися «підкинути» тіло на місце обстрілу, щоб загибель Надії пов’яли з ворожою атакою.
Проте вийшло інакше: тіло в шафі побачила одна з мешканок гуртожитку, розказала сусіду — той зателефонував на 102. Фігурантів затримали по гарячих слідах.
Додати деталей про них міг би Олег Коропець, але після злочину його мобілізували і повернутися додому живим чоловіку не судилося. Вирок обвинуваченим виносили вже без нього — на судовому засіданні, що відбулося 29 травня цього року.
Згідно з ним, 37-річного Євгена Левчикова визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (розбій, вчинений організованою групою в умовах воєнного стану, поєднаний із завданням важких тілесних ушкоджень) та пп. 6 і 12 ч. 2 ст. 115 цього ж кодексу (умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинене за попередньою змовою групою осіб). Свою провину він визнав повністю. Призначене йому покарання — 14 років за ґратами.
45-річного Максима Гавриленка, який заперечував свою участь у вбивстві Надії Коропець, визнано винним за тими ж самими статтями і ще за п. 13 ст. 115 ККУ (умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне убивство). Його засудили до довічного позбавлення волі.
Ганна ЮХИМЕНКО,
с. Кудрівка на Сосниччині.
Фото із соцмереж