— Зараз вони на вільному вигулі, полюють на мишей. Приходять додому відпочити або коли їм захочеться магазинного корму, — розказує 51-річний Євген Герасименко з Кучинівки на Сновщині про своїх котів. Їх у нього понад три десятки.
«Додому» — нітрохи не перебільшення. У хвостатих пухнастиків є власне житло. І це не яка-небудь халабуда, а нормальний сільський будинок, який Євгену, за його словами, родичі віддали за борги. А він віддав цей дім котам. Там у них і місця для ночівлі, і їдальня. Взимку — ще й пункт обігріву. Євген спеціально заготовляє дрова, щоб опалювати котяче помешкання.
Він мешкає поряд — в оселі дідуся і бабусі. Переїхав сюди з Чернігова ще 2017 року. Сам — власної родини Євген не має. Його хата на околиці села. Близько тільки один — старший на 6 років — сусід. На вулиці — ні асфальту, ні собак, ні машин. Коти живуть у своє задоволення.
— Якщо мені вдасться створити справжній притулок, так його і назву — «Котяче щастя», — каже Євген.
За фахом він філолог — закінчив факультет іноземних мов Ніжинського педуніверситету. Деякий час працював у Києві — в німецьких і британських компаніях.
Саме в столиці Євген підібрав на вулиці першу кішку — вагітну, покинуту, безпомічну. Привіз її в Чернігів. Назвав Ракель — на честь героїні бразильського серіалу «Секрет тропіканки».
Згодом він узяв під опіку ще одного безпритульного пухнастика, потім — ще і ще. Невдовзі їх назбиралося близько десятка і стало очевидним, що міська квартира — не найкраще місце для котячого притулку. А позбутися чотирилапих Євген просто не міг:
— Інакше б вони загинули.
Тому він переселився зі своїми підопічними в Кучинівку.
З часом їх стало ще більше — когось Євген підбирав сам, когось йому приносили. При цьому коштів на утримання пухнастиків ніхто не залишав. Тож «котячому батькові» (так Євгена називають у селі) доводиться заробляти і на себе, і на своїх вихованців. Зараз він працює (дистанційно) перекладачем з нідерландської мови. Опанував її самостійно: за дипломом — викладач англійської та німецької.
— Це в основному переклад документів. Замовляють співвітчизники, які виїхали за кордон.
В одному місяці замовлень може бути більше, в іншому — всього кілька. А їжа для котів потрібна щодня. При цьому їх треба не лише годувати, а й лікувати. Із деякими захворюваннями Євген навчився справлятися сам, у складних же випадках і на стерилізацію він возить котиків до Чернігова. Свого транспорту не має, тож користується маршруткою. Зізнається: іноді витрати на тваринок суттєво перевищують власні. Та Євген не нарікає: це був його власний вибір.
— А може, так судилося, — усміхається. — Колись, ще молодим, їхав я в поїзді із циганкою. Вона наворожила, що буду великим начальником. Але не уточнила, що над котами.
Євген не тільки безкоштовно робить те, чого інші не хочуть робити і за платню, — покинуті, нікому не потрібні тваринки знаходять відгук у його душі. Коли якась із них помирає, він на знак пам’яті про неї саджає дерево.
— Березу або липу. Тут пустир — фруктові не приймаються.
Окрема тема — котячі клички. Звичайні Мурчики, Васьки, Пушки, Мурки Євген навіть не розглядає. Зате серед його котиків є, скажімо, Мобуту — як одіозний конголезький диктатор. І Лумумба — як перший прем’єр-міністр Демократичної Республіки Конго (після здобуття нею незалежності від Бельгії в 1960 році).
Історично — це два запеклих вороги: Лумумбу усунули від влади і вбили в результаті військового перевороту, який очолив Мобуту. А коти з такими кличками прекрасно уживаються на одній території.
Великого сірого кота Євген назвав Омоном.
— По-перше, у нього окрас — точно як колір форми в омонівців кінця 80-х — початку 90-х років. По-друге, він стежить за порядком і жорстко припиняє будь-які бійки у хвостатому колективі. І не тільки в ньому. Якось прийшов до мене місцевий приятель. Ми, жартуючи, почали боротися. Омону це не сподобалося. Спочатку він загрозливо засичав, а потім накинувся на нас, щоб не хуліганили.
Ще в Євгена є кішки Фінтіфлюшка, Горгулья, Бамбарбія (словечко з відомої комедії Леоніда Гайдая «Кавказька полонянка»), кіт Кандибобер (означає «химерний, з викрутасами»).
— У кожного підопічного — свій характер і звички, — продовжує «котячий батько». — Скажімо, Горгулья любить усамітнюватися — іноді її не буває вдома по кілька тижнів.
Запитую в нього, чи не бояться коти гулу дронів, що літають на Сновщині постійно.
— Деякі бояться — притискають вуха до голови, у них розширюються зіниці. Деякі реагують спокійно.
А самому, зізнається, неспокійно. Але не так через небезпеку, як через те, що ж буде з котами, якщо з ним раптом щось станеться. Тому Євген хоче якомога швидше створити для пухнастиків пристойний (наскільки це можливо) притулок.
Для тих читачів, які хочуть допомогти Євгенові та його котикам, повідомляємо номер банківської картки — 5169 3600 0585 6160 (Герасименко Євген Олексійович).
Марія ІСАЧЕНКО,
с. Кучинівка на Сновщині.
Фото з альбому Євгена Герасименка
